Прийнятне виховне домагання як методична мета

Психологічні джерела виховної майстерності

Кожен педагог прагне, щоб його вихованці без нарікань приймали його моральні вимоги. Йому часто незрозуміло, чому нескладні завдання можуть викликати у вихованця опір чи незгоду. Одним із їхніх проявів можна вважати, наприклад, необхідність бути охайним, уважним і ненудним, не затівати непотрібних суперечок тощо. Якщо вони приймаються вихованцем, це кваліфікується як вихованість у нього прагнень низького рівня.

Складні і більш значущі завдання пов'язані із готовністю відкрито і чесно виражати свої почуття близьким, друзям, значущим іншим, діяти так, щоб інші добре себе почували, розуміти свої обмеження, бути самокритичним тощо. Такі прагнення зараховують відповідно до високого рівня.

Заперечення вихованця стосовно виховних вимог можуть свідчити про відсутність у нього ситуативної чи стійкої психологічної готовності до прийняття мети, яку ставить перед ним педагог. Часто прийняття чи неприйняття вихованцем мети залежить від мовленнєвої форми її постановки. Адже виховне звернення розглядається вихованцем не лише у площині "домагання - прийняття", а й у площині "особистість педагога - Я-образ". Ця площина міжособистісного сприйняття є вирішальною у ставленні вихованця до педагогічного домагання. Від самопочуття вихованця як особистості залежатиме педагогічний успіх. А це вимагає комунікативної досконалості педагога. Щодо цього має дотримуватися закономірність особистісної автономії вихованця, коли він не відчуває з боку педагога пригнічення свого Я. З огляду на це пряма педагогічна вимога, сформульована як повеління, не буде результативною, оскільки вона не враховує всю складність і спрямованість внутрішнього світу вихованця.

Будь-яке повеління містить момент посягання на свободу особистості, на яке вона завжди реагує негативно. Для підростаючої особистості, моральна самосвідомість якої лише формується і далека від досконалості, педагогічний імператив видається досить загрозливим щодо її особистісної незалежності, хоча об'єктивно це є перебільшенням.

Тому у виховному домаганні повинне бути вербально висловлене педагогом догоджання вихованцю. Догоджання - висловлювання, зміст якого не суперечить і не посягає на амбіції вихованця, не викликає у нього образу. Найкраще, коли педагог подає виховну мету у формі поради, до якої у вихованця не виникає психічної напруженості чи бар'єра. При цьому він не відчуває підкорення, яке може виявитися нестерпним.

Методично дія виховної поради може розгортатися наступним чином: педагог, наприклад, хвалить охайність людини, формулюючи відповідні судження; далі наголошує вихованцю, що він може й не дотримуватися цієї загальноприйнятої вимоги за умови, що всі дорослі з розумінням це сприймуть; значущі для вихованця люди не будуть одностайні щодо такої позиції, тому педагог радить чи просить прийняти його вимогу; педагог наголошує, що і він дотримується правила охайності; така порада, що виконується і педагогом, захоплює вихованця, надихає на відповідне діяння.

Така виховна мовленнєва конструкція стає приємною для вихованця, оскільки він не відчуває настійливості педагога. Завдяки цьому створюються внутрішні передумови для виконання педагогічного домагання. Вихованець може виявити до педагога почуття вдячності за його поблажливість і особистісний такт.

Морально перетворювальна сила поблажливого ставлення до вихованця

У виховній діяльності педагогу слід зважати на спадкову схильність індивіда до гордовитості, яка створює значні перепони у встановленні нормальних міжособистісних стосунків, а отже, й у продуктивному перебігу виховного процесу. Сила цієї пристрасті більша в індивідів, психологічно слабших за інших. Коли незалежно від обставин створюються умови для гордовитості чи пихатості, важко приборкати ці риси, порушується встановлений порядок співжиття. У цій ситуації підкорення індивіда правилам людської взаємодії засобами прямої вимоги чи примусу видається неефективним.

Адже все, що людина приймає через примус і всупереч власній волі, хоч би воно було досить легким, є нестерпним і порушує душевну рівновагу. Тому продуктивнішою буде та виховна дія, яка поєднує переконання з проханням, а напучування з порадою.

Такі за психологічною структурою виховні дії доцільно кваліфікувати як поблажливе ставлення до людини, і вони повинні використовуватися педагогом у виховній роботі. Не слід лише вважати, що поблажливе ставлення - виховна константа, що виявляється без врахування внутрішніх, психологічних умов, у яких перебуває вихованець. Якщо моральна система вихованця далека від стійкості, а певні моральні якості виявляються ситуативно і спорадично, у виховному впливі педагога має переважати поблажливе ставлення до нього. Такий вихованець потребує відчутної поблажливості.

Це не означає, що педагог не повинен звертатися до радикальніших дій щодо вихованців із нестійкою моральною системою. Він може використовувати прийоми осудження чи докору, однак вони мають бути не прямими, а опосередкованими, такими, що зачіпають їх непомітно, дещо приховано. Досить дієвим для таких вихованців може бути їх порівняння з ровесниками, які випереджають їх за моральним розвитком. Таке протиставлення позитивно сприймається вихованцями і стимулює їх до самовдосконалення.

З оволодінням вихованцями морально-духовними цінностями поблажливе ставлення до них має поєднуватися з доцільною педагогічною вимогливістю. Так, від дитини дошкільного чи молодшого шкільного віку вимагається відповідна міра у способах поведінки; від підлітків чи старшокласників очікується більш високий рівень добродійності, стосовно якої формулюють чіткі вимоги. Те, за що педагог хвалив вихованця у дитячому віці, вже не захоплює його у більш зрілих вікових періодах їхнього розвитку. Розкрита трансформація у використанні педагогом прийому поблажливого ставлення до вихованців допоможе йому значно оптимізувати виховний процес.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологічні джерела виховної майстерності» автора Бех І.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Прийнятне виховне домагання як методична мета“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Самореалізація як духовно-практичний символ особистості

  • Саморозвиток і процес самореалізації особистості

  • Відповідальність як внутрішнє джерело самореалізації особистості

  • Почуття гідності у духовному розвитку особистості

  • Честь у структурі почуття гідності

  • Культура гідності як мета особистості

  • Гідність як основа духовної свободи особистості

  • Лабіринти духовного розвитку особистості

  • Чинники духовної безпечності особистості

  • Воля у розвитку духовної напруженості особистості

  • Тактика подолання духовної безпечності, утвердження духовної напруженості

  • Духовна культуродомінантність як виховний ідеал

  • Краса духовності

  • Колізія емоційних переживань особистості

  • Умови оптимізації суб'єкт-суб'єктної взаємодії

  • Контури свободи і розвитку особистості

  • Психонюанси альтруїзму особистості

  • Виховний процес з глибинним психозануренням

  • Акценти процесу самовиховання

  • Звернення до ціннісно найвразливіших компонентів Я-образу вихованця

  • Педагогічне ставлення до вихованця як розвиненої особистості

  • Вчинкова вибірковість у виховному процесі

  • Виховний дозвіл-застереження як форми прилучення вихованця до моральних потреб

  • Перенесення вихованцем власних моральних настанов на іншого

  • Розголос у виховному процесі

  • Бездіяльність-занепокоєність в особистісних здобутках вихованця

  • Право вихованця на заперечення морального рішення вихователя

  • Звинувачення у виховному процесі

  • Подяка вихованців вихователю як засіб їхнього морального зміцнення

  • Стійкість до особистісних знегод у моральній поведінці вихованця

  • Тенденція виходу особистості за межі нормативних приписів у виховному процесі

  • Почуття сорому в особистісному самовдосконаленні вихованця

  • Емоційно-ціннісна реакція вихованця на етичний зміст

  • Незадоволеність собою як імпульс до необмеженості особистісного зростання вихованця

  • Ефект іррадіації у виховному процесі

  • Вчинкова контрастність як виховний засіб

  • Виховна ефективність цілісного розуміння вихованцем попередження педагога

  • Ціннісна одностайність колективу вихованців як педагогічна мета

  • Стримування вихованцем спонуки до власної аморальної дії

  • Відповідальність педагога за вихованця

  • Обіцянка і відмова як виховні прийоми

  • Емоційно-поведінкові відхилення вихованця як показники педагогічного орієнтування

  • Рефлексія вихованця у намаганнях педагога

  • Міжсферна моральна цілісність вихованця як показник його особистісної мобільності

  • Ефект ціннісної цілісності у вихованні особистості

  • Позитивні і негативні ефекти емоційних комплексів

  • Статусні відмінності вихованців як мотив опору особистісному вдосконаленню

  • Розвивальні наслідки піклування дорослих про вихованця

  • Особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності

  • Позиції "Я - сильний", "Я - слабкий" у поведінці вихованця

  • Емоційна поразка у вихованні особистості

  • Духовний помисел у саморозвитку вихованця

  • Зобов'язаність-невдячність вихованця іншій людині як дві його поведінкові позиції

  • Заздрість вихованця у чорно-білому спектрі

  • Малодушність в особистісній недосконалості вихованця

  • Неадекватна моральна самооцінка вихованця як детермінанта ускладнень взаємин з ровесниками

  • Явище підкорення у неформальній групі вихованців

  • Моральне розуміння в особистісному становленні вихованця

  • Віра вихованців значущому педагогу як засіб їхньої внутрішньої стабільності

  • Педагогічна техніка визначення справжнього мотиву вчинку вихованця

  • Ситуація нехтування вихованцем педагогічною пропозицією

  • Прийнятне виховне домагання як методична мета
  • Соціоперцептивний і персоналізований види дружби як моральні атрибути вихованця

  • Соціально-рольове зміщення у розвитку вихованця

  • Виховний поступ від виконавських обов'язків до обов'язків управлінських

  • Удавання як спосіб досягнення вихованцем власних цілей

  • Зухвалість вихованця у контексті педагогічних застережень

  • Вередування як спосіб поведінки вихованців

  • Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця

  • Морально-перетворювальні можливості представницької функції вихованця

  • Самовпевненість вихованця

  • Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків

  • Прагнення вихованця до переваги

  • Два прояви і два сенси приниження

  • Створення вихованцем ілюзії власної моральної вихованості

  • Особистісні табу та активи вихователя

  • Вікова трансформація розвитку особистості і у виховному контексті

  • Метод педагогічного умовляння у вихованні особистості

  • Особливості задавання вихованцю особистісно розвивальної перспективи

  • Емоційно-змістове поглиблення внутрішньої ситуації "обтяжливості усвідомлення вихованцем своїх суспільно несхвальних діянь"

  • Емоційна цілісність у процесі педагогічного умовляння

  • Ситуації зваблювання у корекційному впливі на вихованця

  • Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

  • Діагностування моральної вихованості школяра

  • Методика "Вимірювання особистісних якостей учнів середнього і старшого шкільного віку"

  • Методика "Оцінна шкала прояву суспільних і моральних якостей підлітків і старшокласників"

  • Наука творення особистості у працях майстрів педагогіки

  • Естетика духовності Василя Сухомлинського

  • Короткий термінологічний словник

  • Література