Психонюанси альтруїзму особистості

Психологічні джерела виховної майстерності

Прикладом практичної реалізації ідеї свободи у виховному процесі є альтруїстична ситуація, коли вихованець володіє морально-психологічною готовністю до здійснення елементарних актів допомоги своєму значущому ровесникові. Педагог лише радить йому допомогти іншим ровесникам. Психологічно правильним прийомом педагога у цій ситуації буде здивування (коли вихованець відгукнувся допомогти) і не осуджування (коли він не сприйняв його поради). Педагог зважує, що вихованець оволодів менш значущими формами альтруїзму і не досягнув довершеніших. За правильного педагогічного керівництва це протиріччя вихованець позитивно вирішить, розширюючи межі своєї морально-духовної свободи.

Головна мета педагогічного керівництва передбачає формування у вихованця відповідної схильності. Тактика педагога має зводитись не до прямого розкриття вихованцеві морально довершених форм альтруїзму, а донесення до його свідомості особистісно розвивальної обмеженості менш значущих форм, їх меншої корисності з погляду оптимістичного психологічного самопочуття і тих життєвих труднощів, які можуть ним зумовитися. Щоб вихованець швидше досягнув виховної мети, педагог так будує свої аргументи, щоб вони зачіпали почуття власної гідності підопічного (вихователь неявно виражає сумнів у особистісно розвивальних можливостях вихованця), і тоді вихованець переживає почуття сорому. Саме це почуття стане додатковим поштовхом у досягненні наміру педагога.

Почуття сорому морально очищує у ситуації, коли вихованець допустився поведінкової помилки, володіючи при цьому певними суспільно значущими морально-духовними надбаннями. Якщо вони несуттєві, почуття сорому може викликати зовсім іншу реакцію. Так, якщо суб'єкт з деструктивною Я-концепцією, до якого застосували примус, хоча б раз зазнав сорому, він стає нечутливим: не реагує на лагідність, не боїться погроз, не зворушується благодіяннями. Працюючи з вихованцем тільки у цих змістових межах, педагог може бути твердо переконаний, що той без вагань сприйме його пораду, спрямовану на подальше морально-духовне зростання. Вихованець за такої активності самостійно прийме рішення і змінить свою особистісну позицію на оптимальнішу. Це свідчитиме про поступовість морально-духовного вдосконалення особистості.

У вихованні альтруїзму як однієї з головних духовних чеснот доцільно розрізняти такі психологічно відмінні поведінкові ситуації:

• 1) недопомога чи допомога суб'єктові з боку того, хто не володіє достатніми на це засобами або хто сповна ними володіє;

• 2) недопомога чи допомога суб'єктові, якого раз чи двічі довелося бачити у скрутному становищі або за умови, що такий стан у нього тривалий;

• 3) недопомога чи допомога суб'єктові з боку того, хто сам перебуває у неблагополуччі і потребує певної допомоги.

Науково не виправданим буде підхід, за якого вихованцеві на початку пропонується найвищий рівень будь-якої духовної цінності: він її об'єктивно не сприйме через свою загальну психологічну непідготовленість до діяльності, що перевищує його потенційні можливості. Отже, дотримання закону співрозмірності етичних вимог психологічним особливостям суб'єкта має бути обов'язковим. У виправленні суб'єкта з егоїстичним особистісним спрямуванням і у вихованні у нього системи духовних чеснот головним методом є переконання (що передбачає й інші педагогічні дії, несумісні з насиллям). Виховна компетентність педагога корелює з готовністю вихованця утримуватися від асоціальних потягів і дій добровільно, а не з примусу. У цьому полягатиме його свобода. Тому від педагога вимагається висока майстерність для того, щоб вихованці з морально деструктивною спрямованістю добровільно зазнали його корекційного впливу. Ця умова необхідна і для створення методичної системи, що передбачає морально-духовне вдосконалення підростаючої особистості.

Основою цієї системи є техніка незаперечуваного (з боку вихованця) переконання, оскільки за неоптимального використання вихованець і цю виховну дію може кваліфікувати як посягання на його свободу, втручання в систему його особистісних пріоритетів. Щоб запобігти такому розгортанню внутрішнього процесу вихованця, педагог відмовляється від способу переконання як прямої дії, пов'язаної з привласненням певної морально-духовної цінності. Несуперечливим спосіб переконання буде за таких умов:

• 1) унеможливлення педагогом моменту раптовості в досягненні своєї виховної мети. Його розмова має зачіпати питання міжлюдських взаємин. Цим самим він приховує своє бажання вплинути на вихованця з метою його становлення як особистості;

• 2) добір педагогом таких моральних суджень, з якими вихованець неодмінно погодиться ("Чи можеш ти схвалити дії людини, яка безпідставно ображає чи знущається над іншою людиною або над тобою?");

• 3) наведення педагогом, який одержав згоду вихованця щодо поставленого запитання (а це і є його вільне рішення), аргументів для розгортання у вихованця внутрішньої діяльності з формування певної морально-духовної цінності як спонуки до відповідного вчинку.

Вибудовуючи логіку аргументів, слід пам'ятати, що їх виховна сила вимірюється здатністю похитнути наявну мотиваційну систему, що чинить опір новим зовнішнім впливам. Оскільки ця система формувалася у тривалому часовому інтервалі й набула стійкості через постійні і багаточисельні практико-поведінкові випробування, її переконструювання не буває легким. Педагог з таким виховним кредо не зазнає професійного розчарування.

Тактика педагога зводиться до того, щоб зсунути вихованця з його стійкої ідейно-світоглядної площини і спрямувати в іншу, де він не відчуватиме непохитної впевненості, але яка може викликати певні особистісно розвивальні трансформації.

Методично ця тактика полягає у намаганні педагога не обмежуватися утримуванням вихованця в його теперішньому (тут у нього є усталені уявлення-пере конання), а в спрямуванні його в майбутнє, знань про яке у нього бракує. За таких умов вихованець буде психологічно "роззброєним", а отже, значно сприйнятливішим до дій педагога. За такої методичної дії його не обтяжуватиме набутий негативний досвід, він відкриє своє Я для продуктивного спілкування з вихователем. Для морально-духовного вдосконалення не існуватиме сильних внутрішніх бар'єрів вихованця; він прийме запропоновані аргументи, переконається у слушності й необхідності керуватися ними.

Метод переконання не завжди забезпечує очікувані виховні результати. Існує тип особистості, несприйнятливий до зовнішніх впливів, недбалий стосовно власного Я-образу, що знижує розвивальну ефективність цього методу. Педагог у такому разі може підготувати передумови для позитивних особистісних зрушень. Далі у дію має вступити емоційний вибух педагога стосовно внутрішнього стану вихованця, якому властиві такі психологічні риси. Педагог бурхливо переживає емоцію жалю, розпачу чи туги, демонструє занепокоєння, щоб викликати у вихованця почуття сорому як самовиховного засобу. Ця емоція має сигналізувати вихованцеві, що він не відреагував на дію переконання. Однак щоб переживання сорому спрямувалося на виконання цієї особистісно перетворювальної функції, вихованець має безпосередньо пов'язати це почуття з піклуванням як ставленням педагога до нього, що проявилося через таку емоційну гаму. Якщо в процесі своєї внутрішньої роботи вихованець цього зв'язку не встановить або емоційний вибух педагога пояснить іншими причинами, суб'єкт-суб'єктна взаємодія не буде розвивально продуктивною. Тому педагог своє ставлення-піклування доносить до свідомості вихованця з таким представленням свого переживання, щоб його розмірковування і висновок з цього приводу були й емоційно забарвленими, викликали у вихованця переживання почуття прихильності до педагога. Таке емоційне ставлення вихованця не залишить його байдужим і до суб'єкта, стосовно якого педагог розгорнув систему виховних впливів. За таких умов діятиме психологічний закон поширення позитивного емоційного переживання суб'єкта не тільки на одну значущу особу, а й на тих, хто перебуває з нею у дружніх стосунках.

За описаної інтелектуально-почуттєвої взаємодії (як єдності процесу переконання й емоційного вибуху) виникає ситуація триджерельного виклику переживання емоції милості (люб'язності) як детермінанти (спонуки) альтруїстичної дії вихованця з низьким рівнем соціальної чутливості.

Перше джерело виклику тієї чи іншої емоції (й милості також) пов'язане з природними передумовами розвитку особистості, з її фізіологічними характеристиками. Всі пізнавальні акти особистості водночас є актами-ставленнями (емоційним відображенням). Зважаючи на низький рівень соціальної чутливості вихованця, педагог змушений конструювати за допомогою системи переконливих дій відновлювально-природне джерело емоційного виклику.

Рушійна емоційна сила цього джерела у такого вихованця ще недостатня для здійснення альтруїстичного вчинку. Тому силу переживання емоції милості слід підвищувати за допомогою другого джерела емоційної енергії - почуття прихильності вихованця до педагога та використання енергетичного потенціалу третього джерела, пов'язаного з небайдужістю (турботливістю) вихованця до суб'єкта, який потребує альтруїстичної дії. Завдяки цьому сила емоційного переживання милості з високим ступенем вірогідності виявиться достатньою для практичного втілення вихованцем цієї духовної чесноти, яка в процесі багаторазових повторень трансформується в його особистісну цінність.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологічні джерела виховної майстерності» автора Бех І.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психонюанси альтруїзму особистості“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Самореалізація як духовно-практичний символ особистості

  • Саморозвиток і процес самореалізації особистості

  • Відповідальність як внутрішнє джерело самореалізації особистості

  • Почуття гідності у духовному розвитку особистості

  • Честь у структурі почуття гідності

  • Культура гідності як мета особистості

  • Гідність як основа духовної свободи особистості

  • Лабіринти духовного розвитку особистості

  • Чинники духовної безпечності особистості

  • Воля у розвитку духовної напруженості особистості

  • Тактика подолання духовної безпечності, утвердження духовної напруженості

  • Духовна культуродомінантність як виховний ідеал

  • Краса духовності

  • Колізія емоційних переживань особистості

  • Умови оптимізації суб'єкт-суб'єктної взаємодії

  • Контури свободи і розвитку особистості

  • Психонюанси альтруїзму особистості
  • Виховний процес з глибинним психозануренням

  • Акценти процесу самовиховання

  • Звернення до ціннісно найвразливіших компонентів Я-образу вихованця

  • Педагогічне ставлення до вихованця як розвиненої особистості

  • Вчинкова вибірковість у виховному процесі

  • Виховний дозвіл-застереження як форми прилучення вихованця до моральних потреб

  • Перенесення вихованцем власних моральних настанов на іншого

  • Розголос у виховному процесі

  • Бездіяльність-занепокоєність в особистісних здобутках вихованця

  • Право вихованця на заперечення морального рішення вихователя

  • Звинувачення у виховному процесі

  • Подяка вихованців вихователю як засіб їхнього морального зміцнення

  • Стійкість до особистісних знегод у моральній поведінці вихованця

  • Тенденція виходу особистості за межі нормативних приписів у виховному процесі

  • Почуття сорому в особистісному самовдосконаленні вихованця

  • Емоційно-ціннісна реакція вихованця на етичний зміст

  • Незадоволеність собою як імпульс до необмеженості особистісного зростання вихованця

  • Ефект іррадіації у виховному процесі

  • Вчинкова контрастність як виховний засіб

  • Виховна ефективність цілісного розуміння вихованцем попередження педагога

  • Ціннісна одностайність колективу вихованців як педагогічна мета

  • Стримування вихованцем спонуки до власної аморальної дії

  • Відповідальність педагога за вихованця

  • Обіцянка і відмова як виховні прийоми

  • Емоційно-поведінкові відхилення вихованця як показники педагогічного орієнтування

  • Рефлексія вихованця у намаганнях педагога

  • Міжсферна моральна цілісність вихованця як показник його особистісної мобільності

  • Ефект ціннісної цілісності у вихованні особистості

  • Позитивні і негативні ефекти емоційних комплексів

  • Статусні відмінності вихованців як мотив опору особистісному вдосконаленню

  • Розвивальні наслідки піклування дорослих про вихованця

  • Особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності

  • Позиції "Я - сильний", "Я - слабкий" у поведінці вихованця

  • Емоційна поразка у вихованні особистості

  • Духовний помисел у саморозвитку вихованця

  • Зобов'язаність-невдячність вихованця іншій людині як дві його поведінкові позиції

  • Заздрість вихованця у чорно-білому спектрі

  • Малодушність в особистісній недосконалості вихованця

  • Неадекватна моральна самооцінка вихованця як детермінанта ускладнень взаємин з ровесниками

  • Явище підкорення у неформальній групі вихованців

  • Моральне розуміння в особистісному становленні вихованця

  • Віра вихованців значущому педагогу як засіб їхньої внутрішньої стабільності

  • Педагогічна техніка визначення справжнього мотиву вчинку вихованця

  • Ситуація нехтування вихованцем педагогічною пропозицією

  • Прийнятне виховне домагання як методична мета

  • Соціоперцептивний і персоналізований види дружби як моральні атрибути вихованця

  • Соціально-рольове зміщення у розвитку вихованця

  • Виховний поступ від виконавських обов'язків до обов'язків управлінських

  • Удавання як спосіб досягнення вихованцем власних цілей

  • Зухвалість вихованця у контексті педагогічних застережень

  • Вередування як спосіб поведінки вихованців

  • Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця

  • Морально-перетворювальні можливості представницької функції вихованця

  • Самовпевненість вихованця

  • Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків

  • Прагнення вихованця до переваги

  • Два прояви і два сенси приниження

  • Створення вихованцем ілюзії власної моральної вихованості

  • Особистісні табу та активи вихователя

  • Вікова трансформація розвитку особистості і у виховному контексті

  • Метод педагогічного умовляння у вихованні особистості

  • Особливості задавання вихованцю особистісно розвивальної перспективи

  • Емоційно-змістове поглиблення внутрішньої ситуації "обтяжливості усвідомлення вихованцем своїх суспільно несхвальних діянь"

  • Емоційна цілісність у процесі педагогічного умовляння

  • Ситуації зваблювання у корекційному впливі на вихованця

  • Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

  • Діагностування моральної вихованості школяра

  • Методика "Вимірювання особистісних якостей учнів середнього і старшого шкільного віку"

  • Методика "Оцінна шкала прояву суспільних і моральних якостей підлітків і старшокласників"

  • Наука творення особистості у працях майстрів педагогіки

  • Естетика духовності Василя Сухомлинського

  • Короткий термінологічний словник

  • Література