► широкий антимікробний спектр, який дозволяє проводити ефективну емпіричну терапію при важких формах генералізованої інфекції до постановки мікробіологічного діагнозу;
► висока біодоступність при прийомі всередину, яка дозволяє застосовувати ЛЗ перорально при важких, зокрема генералізованих, інфекціях.
Традиційними показаннями до застосування "старих" фторхінолонів (II покоління – ципрофлоксацин, офлоксацин, пефлоксацин, норфлоксацин, еноксацин, ломефлоксацин) залишаються позалікарняні інфекції сечової системи, кишкові інфекції і частково – інфекції, що передаються статевим шляхом. До застосування цієї групи препаратів для лікування госпітальних інфекцій зараз ставляться стримано, оскільки з часом дуже високою виявилася резистентність до них, хоча така терапія ще не втратила свого значення. "Старі" фторхінолони для лікування респіраторних інфекцій не застосовуються, хоча відносно атипових збудників (мікоплазм і хламідій) у цієї групи препаратів дещо варіабельна, але прийнятна активність. Типові ж респіраторні збудники – Moraxella catarrhalis, Haemophilus influenzae – досить активно пригнічуються цими антибіотиками. Враховуючи також достатнє внутрішньоклітинне проникнення, "старі" фторхінолони могли б розглядатися як потенційні респіраторні антибіотики, якби не S.pneumoniae (провідний патоген усіх позалікарняних інфекцій дихальних шляхів), на який дані препарати практично не діють.
При особливо важких захворюваннях, інфекціях ЦНС, сепсисі і при неможливості застосовувати ЛЗ всередину призначають ін'єкційні лікарські форми фторхінолонів, розроблені для деяких препаратів (ципрофлоксацин, офлоксацин, пефлоксацин, левофлоксацин, моксифлоксацин). У даний час успішно використовується послідовна (ступінчаста) терапія: після відносно короткого курсу в/в введення переходять на прийом препаратів всередину (пероральні лікарські форми мають високу біодоступність). Ступінчаста терапія порівнянна за ефективністю з парентеральною, але зручніша для пацієнтів і медперсоналу, дозволяє скоротити терміни госпіталізації й істотно знизити вартість лікування.
Резистентність бактерій до фторхінолонів розвивається відносно повільно: поодинокі мутації, внаслідок яких бактерії стають стійкими до фторхінолонів, виникають рідко. За відсутності контакту ЛЗ з мікробною клітиною спонтанні мутанти нерідко знов стають чутливими. При формуванні стійкості грамнегативних бактерій до "старих” фторхінолонів не має сенсу призначати "нові" препарати цієї групи, оскільки їх дія на ДНК-гіразу не перевищує таку у "старих". При виникненні ж стійкості "старих" фторхінолонів до грампозитивних мікроорганізмів обґрунтованим є призначення "нових" фторхінолонів, оскільки тут домінує інгібування топоізомерази IV, відносно якої у "нових" фторхінолонів виражена активність, на відміну від "старих".
Протипоказання. Пперчутливість.
Особливості застосування. Фторхінолони проникають через плаценту і виділяються з молоком, тому в період вагітності і годування грудьми їх застосування не рекомендується.
Накопичений у світі досвід застосування фторхінолонів у педіатрії свідчить про їх високу ефективність і хорошу переносимість (ПЕ були такими ж, як у дорослих, і зустрічалися з тією ж частотою). Проте фторхінолони в педіатри не слід застосовувати широко, за винятком випадків важких, загрозливих для життя інфекцій, за відсутності альтернативних ЯЗ.
Зниження функції нирок, в т.ч. у осіб літнього віку, може вимагати корекції дози фторхінолонів для ЛЗ, які елімінуються головним чином шляхом ниркової екскреції (офлоксацин, ломефлоксацин). Для інших фторхінолонів, що елімінуються нирковими і позанирковими шляхами, зміни фармакокінетики при порушенні функції нирок займають проміжне положення. При важкій нирковій недостатності гемодіаліз і перитонеальний діаліз або не впливають, або чинять незначну дію на фармакокінетичні параметри фторхінолонів.
При хворобах печінки відзначені зміни фармакокінетики різного ступеня вираженості деяких фторхінолонів (ципрофлоксацину, офлоксацину, спарфлоксацину).
У порівняльних дослідженнях показані достатньо виражені зміни ряду фармакокінетичних параметрів ципрофлоксацину, офлоксацину, пефлоксацину у пацієнтів з муковісцидозом, у порівнянні із здоровими людьми.
У зв'язку з можливим ризиком розвитку тендовагініту або розривом сухожилля препарат з обережністю призначають пацієнтам, які приймають глюкокортикостероїди.
Взаємодії.
Небажані поєднання:
► антацидні ЛЗ, що містять алюміній і магній, магнійвмісні послаблюючі засоби, мінерали і полівітаміни дещо знижують всмоктування фторхінолонів з ШКТ внаслідок утворення хелатних комплексів з полівалентними катіонами, що містяться в даних препаратах. Необхідно дотримуватись інтервалу між прийомом антацидів і фторхінолонів не менше 4 годин;
► амінофілін;
► варфарин;
► заліза сульфат;
► кофеїн, теофілін. Фторхінолони можуть пригнічувати кліренс теофіліну (особливо еноксацин – на 45-75 %, менше – ципрофлоксацин і лефлоксацин – на 20-30 %). Інші фторхінолони (офлоксацин, ломефлоксацин, спарфлоксацин) не взаємодіють з теофіліном. Деякі фторхінолони впливають на метаболізм іншого метилксантину – кофеїну, при цьому ЯЗ, що знижують метаболізм теофіліну, гальмують і біотрансформацію кофеїну;
► моксифлоксацин у формі інфузійного розчину несумісний з розчинами натрію хлориду 10 % і 20 %, натрію гідрокарбонату 4,2 % і 8,4 %;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протиінфекційні лікарські засоби» автора Крайдашенко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фторхінолони“ на сторінці 2. Приємного читання.
