Розділ «5»

— А як же ми туди дістанемося? Чи можна потрапити зсередини?

— Ні. Я вже пробував. А мені здавалося, що ви придумаєте, що робити.

Майя стала ходити туди-сюди, намагаючись придумати, як перебратися через провалля між стовпом та читальним залом. Про мотузки можна забути відразу ж, хіба що на дах вибратися й накинути їх звідти. Можна змайструвати драбину з уламків дерева і старих цвяхів, але тоді їх точно почують патрулі. Не кажучи ні слова, Майя відвернулася від Пікерінґа й вибралася сходами на верхню книжкову полицю. Ухопившись за металеве поруччя, вона почала його розгойдувати. Змахнувши білими аркушами, з вузенького сходового майданчика полетіли книжки й попадали на підлогу.

Пікерінґ хутко видряпався сходами і став поруч.

— Що ви робите?

— Хапайтеся за поруччя, — сказала вона йому. — Подивимося, чи вдасться нам його відламати.

І вони разом заходилися штовхати й тягти поруччя, аж поки не відламалася велика його секція. Майя поклала цю секцію навзнаки і просунула її вперед так, що та протилежним кінцем лягла на стовп, немов вузенький місток.

— Я ж казав, що ви щось придумаєте, — зауважив Пікерінґ.

Майя поправила на плечі ремінь меча і ступила на саморобний місток. Він колихнувся, але втримався. Жінка зробила один крок, а потім ще один, намагаючись не дивитися вниз. Коли Майя дійшла до середини, місток злегка прогнувся, але жінка, не зупиняючись, зробила ще кілька кроків — і за мить була на протилежному боці.

Користуючись своїм кийком як ломиком, вона зірвала двері із завіс й увійшла до кімнати мап. То була глуха комірчина розміром із гардеробну. Уздовж стін тут стояли полиці з чорними картонними коробками, перев’язаними шовковими мотузками і пронумерованими вицвілими цифрами.

Майя схопила одну з коробок і поставила її на стіл. У ту мить порятунок здавався цілком можливим, але вона намагалася контролювати свої емоції. Майя повільно розв’язала мотузок, розгорнула коробку — і знайшла там вицвілу літографію людської істоти з крилами та світлом, що випромінювало її тіло. То був янгол. А під тією літографією був іще один янгол, тільки в одязі іншого кольору.

Розлючена Майя розірвала ще дві коробки, поставивши їх одна на одну. Там теж лежали кольорові зображення янголів з мечами або золотими скриньками. То були ілюстрації, вирвані з книжок. Акварелі та ксилографії. Але тема на них присутня завжди та сама: янголи на небі й на землі. Янголи, що пливуть, летять або поважно сидять на золотих тронах. Чорні янголи, білі янголи і навіть шестирукі та із зеленою шкірою. Але мапи ніде не було.

Зовні почувся гуркіт. З коробкою в руках Майя вийшла за двері — і побачила, що її саморобний місток валяється серед мотлоху внизу, на глибині трьох поверхів.

А на верхньому ярусі полиць стояв Пікерінґ і переможно вишкірявся.

— Нікуди не йдіть, — захихотів він. — А я тим часом покличу патруль.

— Вони уб’ють тебе.

— Ні, не вб’ють. Бо знають мене. І цінують, бо я здатен знайти будь-кого, хто загубився або зник, — навіть такого демона, як ви.

— А як же стосовно мап, Пікерінґ? Я щойно знайшла мапу, на якій вказано тунель під рікою.

— Покажіть мені її. Я хочу сам побачити.

— Та без проблем! — Майя струсонула коробкою. — Лишень допоможи мені злізти з цього постаменту.