Розділ «45»

— Ми влаштуємо перегони! До лавки підбігла Аліса й нетерпляче застрибала. — Я беру яхту, Майї дістався аутригер, а Священику — військовий корабель.

— А я вибрав собі океанський лайнер, — серйозно повідомив Симон. — Як і його власник, він дещо неповороткий у воді.

Вони пішли від ставка й рушили вгору звивистою стежиною. Ріка починалася з мармурового фонтана, звідти вода поволі стікала в засипаний сухим листям ставочок. Друзі поставили човники на воду й дивилися, як течія перенесла їх до каналу через гладкий бетонний край. Хоча кораблик Аліси й справді виявився найшвидшим, усі п’ять суденець застрягли на першому ж вигині ріки.

— Не штовхай їх, — сказав Симон Алісі. — Нехай самі йдуть своєю дорогою.

Коли Симон відвернувся, Майя взяла маленьку паличку й кинула її у воду. Цей арлекінський прискорювач поплив за течією до першого вигину і вдарився об військовий корабель, а той штовхнув решту.

Тільки цього й треба було. Один за одним бальсові кораблики проскочили за поворот. Збуджена Аліса радісно бігала туди-сюди, підбадьорюючи кожен човен. Симон ішов за нею, придумуючи початок розповіді, яка мала стати епічною історією про перегони. Священик — і той втягнувся в змагання. Перестрибнувши через ріку, він навіть усміхнувся.

А Майя стояла на самоті й усе це бачила: розжарене червоне сонце, що торкалося обрію на заході, трьох друзів та зелене шатро з листя. Не було над ними янголів із маленькими горнами. Але в ту мить вона знала — зі спокійною мудрою впевненістю — що носить у собі нового пророка, майбутнього Мандрівника.

А чотири маленькі човники — разом із п’ятим — продовжували свою подорож; вони то зупинялися, то оберталися, а потім знову рушали до «моря».