Розділ «34»

— Бог нас створив, — тихо відповів Доусон. — А це лише машина.

— А ви зможете таку створити?

— Ми збираємо конструкторську групу, — відповіла доктор Ассад. — А тим часом надійшли нові повідомлення.

Вона жестом запросила Майкла сідати до монітора.

— Ось бачите, вони просять вас повернутися до їхнього світу.

— На жаль, я страшенно зайнятий, — відказав Майкл. — І найближчим часом не зможу цього зробити.

Знову писнув його кишеньковий комп’ютер, і він прочитав повідомлення: «Місіс Б. у своєму авто. Їде до аеропорту». Перебуваючи в Англії, Майкл їздив автомобілем із садиби «Невичерпне джерело» до аеропорту Портріт. Ця подорож займала приблизно годину. Швидко витерши повідомлення, він викликав водія.

— Заберіть мій багаж із номера й зателефонуйте до чартерної компанії в аеропорту. Скажіть, що я вже виїхав.

Майкла розізлило, що Доусон і досі стирчав біля комп’ютера. Науковець нагадував дитину, якій страшенно хотілося, щоб і її взяли на вечірку.

— Сьогодні вранці наші друзі прислали ще одне повідомлення, пане Корріґан. Ось воно, на другій сторінці: «Пам’ятайте про історію». Яку історію вони мають на увазі?

— Я в загальних рисах описав нашим новим друзям нинішню земну цивілізацію. І вони дійшли висновку, що складні ідеї більше не цінуються в мас-медіа та широким загалом. Озирніться. Хіба ж читає хтось сьогодні політичні прокламації? Скільки людей матимуть вдосталь терпіння, щоб дослухати до кінця тривалу й розумну промову про наші поточні проблеми? Теперішній світ рухається швидко і швидко змінюється, і ця нова реальність відбилася в нашій свідомості.

— Але ж яку історію ви маєте пам’ятати?

— Ідеї з часом втрачають вплив та привабливість, бо всілякі медіа-історії та візуальні сюжети витискають їх і набувають дедалі більшої ваги та значущості. Натомість лідери пропонують свої історії, підмінюючи ними справжні політичні дебати. Наші друзі нагадують мені про те, що я маю створити потужну історію. Нехай певний час нагромаджується напруження. А потім я вийду на люди з історією, у якій запропоную вирішення проблеми.

За десять хвилин він уже сидів у лімузині, що мчав його до аеропорту. У передмісті квітнули вишні, і їхній рожевий цвіт злегка затремтів, коли повз них двохрядною автострадою пронісся автомобіль.

«Пам’ятайте про історію». Що ж, тут він був на висоті. Газетні статті, які йому присилали з Каліфорнії, свідчили, що паніка і страх ширяться. Батьки не пускали своїх дітей до школи, а поліція регулярно заарештовувала не того, кого треба. Одним рішучим кроком він створив кризу, яка спонукала людей увійти до невидимої в’язниці. А коли там опиняться всі та кожен, Мандрівник за ними спостерігатиме й керуватиме їхнім життям.

Майкл побачив віддзеркалення свого обличчя в затемненому склі — і відвернувся. Ким він був зараз? Ця думка не полишала його свідомості. Щоб визначити себе, він думав про інших, порівнював. Він не був схожий ані на батька, ані на Ґабріела. Ті двоє переймалися другорядними дрібницями — хто і що сказав чи зробив. Але в широкому контексті історії індивіди здебільшого не мали істотного значення. Для богів та великих людей світ був чистим аркушем, на якому вони залишали своє бачення, концепцію.

Лімузин в’їхав до аеропорту через бічні ворота й зупинився біля будівлі, де пілоти чартерних рейсів фіксували дані про польоти. На бічній смузі на нього вже чекав шестимісний реактивний літак, а техніки перевіряли його шасі.

— Скажіть пілоту, нехай належним чином все підготує, — кинув Майкл. — А я на п’ять хвилин займуся завершенням однієї важливої справи.

— Слухаю, пане Корріґан.

Водій узяв Майклів багаж з авто й поніс його до літака.