Розділ «24»

— Дивіться на дорогу, — відрізав Бун. — Ми супроводжуватимемо його аж до аеропорту.

За двадцять миль від тюрми мікроавтобус в’їхав до великого міста, яке, схоже, спеціалізувалося на виробництві та продажі шовкової тканини. З домашніх майстерень витікали струмочки рожево-червоного барвника і стікали в каналізаційну канаву. На подвір’ях на мотузках для білизни сохнули смуги шовку — такі тонкі та вишукані, що сонце сяяло навіть крізь них. І знову Бун подумав про азійську дівчинку, що стояла з черницями на причалі.

У центрі міста розташовувався ринок, де було повно дерев’яних кабінок завбільшки з великі ящики, вщент навантажених виробленими товарами, возиків та жінок, що сиділи навпочіпки біля пірамід з апельсинів. Мікроавтобус зупинився, щоб пропустити запряжений буйволом возик. Раптом з автобуса вигулькнув Дойл. Він не боявся водія, а поліція була йому до лампочки. Огризнувшись через плече, він спокійнісінько рушив крізь натовп.

— Перший — містер Горслі, — наказав Бун у мікрофон, і австралієць поплескав по плечу свого водія-мотоцикліста. Мотоцикл рвонув уперед, і з-під його заднього колеса полетіли камінці та шматки червонястої багнюки. Та Дойл розчув ревіння двигуна крізь базарний гомін. Він зупинився, озирнувся — і побачив чоловіка в затемненому шоломі з білою палицею, що нісся на нього, наче рицар на турнірі.

Утікач кинувся бігти й заховався за молодою жінкою з кошиком перців на голові. Побачивши мотоцикл, що швидко наближався, він кинувся вбік. Спис поцілив Дойлу в ліву лопатку. Удар був різкий, американець захитався і мало не впав.

За кілька секунд до Горслі приєднався Сквайєрс і поцілив Дойла списом у дупу. Цього разу втікач упав на коліна, а мотоцикл проскочив повз нього. Дойл озирнувся й побачив за тридцять футів від себе Буна, який опустив спис горизонтально. За кілька секунд Дойл зіп’явся на ноги й подибав до вузького проходу між двома ятками.

Мотоцикл заїхав у багнюку, і Бун вхопився однією рукою за ремінь свого водія. Вони різко розвернулися і з гуркотом помчали до проходу. Дойл був за двадцять ярдів попереду — він нагнув голову й розставив руки, немов хотів стати навкарачки. Коли мотоцикл наблизився, він різко рвонув ліворуч, але в цю мить спис Буна вразив його в ногу й електричний розряд кинув велетня вперед.

Наспіли двоє австралійців і позіскакували з мотоциклів. Бун вирішив, що болючіший урок краще засвоїться, тому дозволив своїм помічникам штрикнути втікача списами разів із десять. Дойл вертівся в багнюці, наче епілептик, у якого стався напад.

— Це праведний гнів Божий! — кричав Сквайєрс. — Відчуй всю силу праведного гніву!

Підбіг місцевий поліцейський, але мотоциклісти показали йому свої військові посвідчення й заявили, що оце заарештували терориста. За хвилину під’їхав мікроавтобус, і на руки та ноги Дойла начепили пластмасові наручники. Йому заліпили рота скотчем та запхали до автобуса, наче м’ясну тушу.

— Скажіть мотоциклістам, щоб вони відвезли вас до готелю, — наказав Бун Сквайерсу. — Ваші гроші надійдуть завтра вранці.

— Так, сер. Чим я ще можу вам допомогти?

— Скажіть містеру Горслі, щоб тримав язика за зубами.

Бун всівся на заднє сидіння автобуса й наказав водієві їхати до аеропорту. Потім дістав із своєї наплічної сумки шприц і вштрикнув його у флакон із потужним транквілізатором. Дойл лежав горілиць. Коли він побачив голку, його очі несамовито забігали.

— Коли ти прокинешся в Америці, у тебе буде шрам на правій руці й ще один — посередині грудей. Ми імплантуємо тобі пристрій для стеження між шкірою та м’язами. І ці давачі безперервно інформуватимуть нас про твоє місцезнаходження.

Нарешті шприц наповнився. Коли Бун нахилився, Дойл застогнав, він розтулив рота, намагаючись щось сказати.

— Якщо ти знову втечеш, ми тебе спіймаємо, як і сьогодні. Ти не можеш втекти, Дойле. Це просто неможливо. Я стежитиму за тобою доти, доки ти не виконаєш завдання.