Розділ «11»

— Агов? — гукнув Майкл. — Тут хто-небудь є? — Він свиснув, сплеснув руками й почув відлуння, що відбилося від стін.

Сівши на підлогу, він ненадовго прихилився до однієї з панелей, а потім ліг на бік, підмостивши під голову руки замість подушки. У цьому суспільстві існували лише три класи: слуги, бойовики та хранителі, і він не належав до жодної конкретної групи. Блондин обізвав його «варваром», але з таким самим успіхом він міг вважатися єретиком або кримінальним злочинцем.

Він прокинувся за кілька годин. У приміщенні було темно і стало ще холодніше. З решти восьми веж линуло світло, але Майкл мав таке відчуття, що він потрапив у пастку в печері. Він підвівся і став походжати туди-сюди. Раптом він відчув на обличчі легенький дотик вітерцю. «Хіба таке може бути? Я ж у приміщенні без вікон». Майкл доторкнувся до однієї з панелей — вона була холодна і гладка. Його серце забилося швидше, і він відчув, що хтось — або щось — увійшов до храму.

Швидко обернувшись, він побачив, як посеред кімнати з’явилися три стовпа світла. Те світло було якимось зернистим, майже структурованим, і кожен стовп нагадував світну зелену хмарину з часточками золотого пилу, що плавали в його гравітаційному полі.

«Це що — боги, які керують цим світом?»

Світло посилювалося, аж поки стовпи стали схожими на тверді предмети — зелені колони, що мерехтіли посеред храму. Раптом із центральної колони почувся голос немолодого чоловіка.

— Хто ти? — спитав голос.

— Ти варвар? — спитав жіночий голос. — Чужинець із далеких країв?

Обдумуючи відповідь, Майкл зробив кілька кроків назустріч світлу.

— Ми чекаємо! — сказав перший голос. — Ми — боги цього світу і всіх інших світів...

Майкл тихо засміявся, і звук його сміху розлігся просторим приміщенням.

— Я Майкл Корріґан; я довго подорожував, щоб сюди дістатися. Хто я? Я — чоловік, який заробив гроші, продаючи предмети іншим людям. — Він зневажливо пирхнув, дивлячись на колону світла поперед себе. — Тому я добре знаю всі ці рекламні трюки — дзвони, свистки та дзеркала, які допомагають збути продукт. Може, усе це справляє належний вплив на місцеву публіку, але я на це не куплюся.

— Він єретик! — скрикнув молодик. — Кличте хранителів і нехай вони його покарають!

— Робіть, що хочете, — сказав Майкл. — Але майте на увазі — ви покараєте людину, яку боги прислали сюди. Я — Мандрівник з іншого світу.

Колони світла засіяли ще яскравіше, і Майклу довелося прикрити рукою очі. Довкола нього завив вітер і мало не збив його з ніг. А потім вщух — так само несподівано, як і здійнявся. На якусь мить настала темрява, а потім увімкнулися світильники, прикріплені до опор вежі.

Майкл почув, як двері ліфта розчинилися і троє людей — двоє чоловіків і жінка — вийшли з нього і неквапливо рушили кам’яною підлогою.

— Ласкаво просимо, Майкле, — сказав старший чоловік. — Ми тебе чекали.