Розділ «7»

— А тепер перед нами — церковний бойовик, що став зрадником і вбивцею, — повідомив ведучий. — Його вчили бути хоробрим та відданим, але він порушив свою присягу й убив начальника.

На екрані з’явився відеоряд із камер спостереження. В’язень стояв у приміщенні, схожому на військову казарму, сперечаючись із старшим за віком чоловіком. І раптом почав його бити шматком труби. Нападник навіснів дедалі більше, що женці аж попідскакували зі своїх місць і закричали. Коли бойовик скінчив свою страшну справу, він розвернувся й кинувся бігти між рядами ліжок. Було таке враження, наче він біжить на женців, наміряючись на них напасти.

— А тепер про нечуване святотатство, — сказав хранитель, підходячи до третього в’язня. — Цей нещасний був моїм колегою-хранителем. Колись я називав його братом.

На екрані з’явився третій в’язень. Він розбивав молотком олтар в одній із кришталевих веж. Женці, дивлячись на екран, вимахували кулаками й кричали:

— Смерть йому! Смерть їм усім! — Їхні обличчя спотворили гримаси ненависті. Майкл почув, як заплакали діти, перелякані агресивністю своїх матерів.

— Стосовно цих злочинів немає жодного сумніву, — мовив ведучий-хранитель. — Як і немає жодного сумніву стосовно покарання.

Бойовики переінакшили шарнірні частини крісел так, що ті перетворилися на дерев’яні диби. Поки з приречених зривали одіж, з’явилася ще одна група бойовиків — із гаками, причепленими до сталевих тросів. Ці троси кріпилися до балок, що тягнулися над сценою.

Під звуки хорового співу бойовики стали забивати гаки у плоть в’язнів. Троси натягнули — і ґвалтівник повис у повітрі. Голий та скривавлений, він тремтів і щосили намагався вивільнитися. Потім догори підняли вбивцю, а за ним — хранителя, що вчинив святотатство. Кожен із них смикався на трьох парах гаків, устромлених у лопатки, тулуб та ноги.

Троси, на яких висів слуга, туго натягнулися. Спочатку відірвалися його ноги, потім — руки. А останні два гаки розірвали тулуб навпіл, і з нього ринули потоки крові. Шматки розідраної плоті загойдалися на гаках, як криваві маятники. Тим часом інших двох в’язнів стратили так само. Коли екзекуція скінчилася, троси послабили, і все шмаття попадало на підлогу в задній частині сцени. Прожектори сфокусувалися на білявому хранителі. З урочистим виразом обличчя він стиснув долоні й пробурмотів фразу, яку Майкл вже раніше чув від Верги:

— Усе йде справедливо і добре, коли кожен робить свою справу.

Музика змінилася на жваву та веселу, і невдовзі на сцену повернулися дванадцять наречених та дванадцять женихів. Усі молоді жінки були вдягнені в темно-червоні плаття, а чоловіки — в чорні уніформи. Освітлення відрегулювали так, наче молоді пливли в темряві, але Майкл бачив заляпану кров’ю підлогу довкола них. Музика та співи сягнули крещендо, і в цей момент стіни за сценою розчахнулися, як половинки величезних дверей. Дев’ять веж сяяли вдалині так яскраво, що освітлювали собою все місто під пагорбом. Завершальний музичний акорд — і екран візіонера згас.

Кілька секунд натовп вірних слуг сидів тихо й непорушно. Потім заворушилися діти, і їхні батьки вийшли з трансу. Загорілися олійні лампи, і їхній вогонь висвітлив задоволені обличчя. Так, вони були втомлені, бо позаду був важкий і довгий день, але продемонстровані на екрані надія, щастя та жорстокість якимось чином трансформували їх. Усе ж таки виявлялося, що життя — гарна штука. Настав час спати.

Майкл почувався так, наче його скинули з високої будівлі, але він якимось чудом вижив. Він і досі витріщався на екран, наче там мало з’явитися обличчя й пояснити все, що він тільки-но побачив. У його свідомості роїлися суперечливі думки, і він аж підскочив, коли хтось торкнувся його плеча.

То був Верга. Він тримав у руці олійну лампу.

— Ходімо за мною, Толмо. Спатимеш із нами в Саєр-гаусі.

Увійшовши до трикутної споруди, Майкл збагнув, що копицю сіна використовували як матрац. Люди підходили до неї, брали три-чотири оберемки соломи і вмощувалися у своїх гніздечках. Майклу не відразу вдалося зробити собі зручне гніздо. Одна за одною згасали лампи, залишаючи слабкий олійний запах. Майкл заморився, але був насторожі. Він витягнув ніж із піхов і поклав його праворуч від себе.

«Йдіть до нас», — подумав він. З побаченого він зробив висновок, що це повідомлення прислала саме високорозвинена цивілізація.

«Йдіть до нас...»

А що далі? Може, вони витягнуть його на сцену і роздеруть на шматки за те, що він прикинувся хранителем? Майкл сів на своєму матраці й став міркувати, що йому робити. Тут він однозначно не міг залишатися — надто небезпечно це було. Коли всі вляжуться спати, він піде назад вздовж залізничної колії до покинутого іржавого возика, а потім почекає, поки зійде сонце. Як тільки розвиднюється, він знайде точку переходу.

Обмірковуючи план, Майкл трохи відволікся від баченого на великому екрані. Місіс Брюстер та члени виконкому Вічнозеленого фонду вважали себе крутими й безжальними, але вони були немовлятами проти лідерів, що керували цим світом. Акти тортур, продемонстровані по візіонеру, були так само витонченими, як і в цивілізації індіанців майя, де священик розрізав в’язню грудну клітку й виривав ще пульсуюче серце. А потім вони поєднували шлюбні пари й одружували їх. Майкл замислився над зв’язком між цими двома подіями, і нарешті до нього дійшло. «Ми маємо силу і владу вбивати вас або благословляти» — ось яку ідею хранителі намагалися донести до своєї аудиторії.