Розділ «7»

— Замі.

— Вітаю вас, Замі! Чи думали ви, що це трапиться саме з вами цього вечора?

— Я... я молилася богам...

— І, як бачите, вони почули вашу молитву!

Бінарні прожектори знову заблимали, і Замі захоплено сплеснула руками. Коли спалахи припинилися і з’явилося число, з чоловічої секції аудиторії почувся сміх та вигуки. З натовпу виник широкоплечий слуга й побіг до сцени. А коли він зупинився біля Замі, уся його агресивна енергія кудись зникла. Він втупився собі в ноги і знервовано всміхнувся.

— Ми... ми знаємо одне одного, — мовила Замі.

— Прекрасно! Інколи таке трапляється, — запевнив її хранитель і потиснув руку молодому чоловікові. — Із ким я розмовляю?

— Мальвето.

— Ви маєте вигляд щасливого жениха.

— Так, сер, так, я справді щасливий.

Вечір тривав, і на сцену викликалися нові наречені та женихи. Декотрі з пар були незнайомцями, а інші знали одне одного з дитинства. Через певні інтервали ведучий перелічував весільні подарунки: інструменти, одяг, елементарні меблі. І нікого, здавалося, не дивувало, що в одному світі співіснували лазери та відеоекрани, мокрі повзуни та запряжені кіньми вози.

Нарешті дванадцять нових шлюбних пар пішли зі сцени. Освітлення потьмяніло, а музика стала повільною та урочистою. Женці, що сиділи довкола Майкла, припинили свої теревені. На їх обличчях з’явився вираз напруженого очікування.

— Кожен із нас — як нитка, міцно вплетена в тканину. Вірні слуги — сильні. Бойовики — хоробрі. Ми, хранителі, — глибокодумні. Але кожен із нас служить богам, — мовив ведучий. — На жаль, є нечисленні єретики, що намагаються зруйнувати ту священну єдність, що зв’язує нас воєдино.

Бойовики, що чекали за лаштунками, викотили на сцену три важкі дерев’яні крісла, до кожного з яких було прив’язано по людині. В’язні мали бриті голови, а їхні шиї були обмотані бинтами. З одягу на них були лише благенькі білі сорочки, що нагадали Майклу шпитальні халати.

Хранитель наблизився до найстаршого в’язня.

— Цей ворог богів був колись вірним слугою.

В’язень тремтів. Його губи та язик ворушилися, але з рота вилітало лише булькання. Тепер стало зрозуміло, чому шиї в’язнів обмотані бинтами — їм видалили голосові зв’язки.

— Але цей слуга скоїв страшний злочин!

На великому екрані з’явився в’язень. Він гнався за молодою жінкою через комору, забиту якимись контейнерами. Поки та жінка безпорадно смикала засув, він наздогнав її, повалив на землю і почав ґвалтувати. Спостережні камери зафіксували цю сцену під різними кутами, але ніхто не прибіг на допомогу.

На екрані знову з’явилася аудиторія, а потім камера показала широким планом чоловіка, прив’язаного до другого крісла. Цей в’язень виявився молодшим за ґвалтівника. Його обличчя осунулося, а очі підкотилися під лоба, наче він перебував під дією наркотиків.