Розділ «44»

Коли він обернувся до Майкла, то побачив, що той стоїть на лаві, намагаючись видертися на раму мозаїчного вікна. Ґабріел прожогом кинувся через приміщення, обхопив брата ззаду, і вони впали на підлогу. Завдаючи ударів руками та ногами, Майкл спробував вирватися, але Ґабріел тримав міцно. Вони покотилися вбік, збиваючи лавки, і Майклу вдалося сильно стусонути Ґабріела ліктем у груди. Скочивши на ноги, він знову побіг до вікна й хутко зробив із лавок імпровізовану підставку.

— Можеш залишатися тут! — верескнув він Ґабріелу. — Назавжди!

Від стіни відламалася кроква. Падаючи, вона описала дугу, ударила Майкла в плече і збила його з ніг. На кілька секунд він знепритомнів, а коли спробував підвестися, на нього впала друга балка, а потім — третя. Майкл уперся долонями в підлогу і спробував підвестися, але велика вага притискала його донизу.

Ґабріел побачив лють і ненависть в очах свого брата. Він знав, що не може ані врятувати його, ані кинути помирати тут. Сівши на підлогу, він схрестив ноги і став чекати. Ґабріел змирився з тим, що відбувалося довкола нього, змирився і прийняв у свою свідомість настільки, що йому здалося, наче на всі свої запитання він знайшов відповіді. Дихай. Знову дихай. Перед ним з’явилося безкрає сяюче поле; воно ширилося й кликало до себе.

Єдині дві вулиці міста сходилися в центральному сквері з кам’яним обеліском, на якому були зображені круг, трикутник та пентаграма. Кожен, хто підійшов би до цього меморіалу, побачив би завершальні миті гігантської пожежі, коли язики полум’я вибивали шибки й виламували двері. Врешті-решт повалилися самі будівлі, коли охоплене полум’ям перекриття не витримало ваги горішніх поверхів. Церква з дерев’яними опорами та білим куполом рухнула останньою. Здавалося, вона вибухнула зсередини, створивши згусток енергії — яскравий та потужний, наче сонце.