Розділ «Пролог»

— Ні.Я...

— Це не запитання, Сюзанно. Ми прийшли до тебе тому, що ти зрадила нас і намагалася встановити контакт із нашими ворогами.

— Так, — прошепотіла Сюзанна. Їй раптом здалося, що це була єдина щира правда, яку вона промовила за все своє життя.

— От і добре. Дякую. Це зекономить нам багато часу. — Бун зиркнув праворуч — то до гаража повернувся Роб.

— Здебільшого працівники фонду лояльно і з розумінням ставляться до нашої системи, але жменька людей таки знехтували своїми обов’язками й вирішили нас зрадити. Я хочу зрозуміти цей феномен, Сюзанно. Справді хочу. Я ретельно вивчив ваші дані з програми «Унормувати всіх» і не знайшов у характеристиці нічого підозрілого й незвичайного. Ваше особисте рівняння з великим запасом, так би мовити, перебувало в межах параметрів прийнятної поведінки. Що ж тоді змусило вас порушити правила і вдатися до такої недоречності? Ви ж навмисне знехтували системою, котра захищає добро від зла.

Замість відповіді — тиша. Пластмасові наручники були такі тугі, що Сюзанна відчула пекучий біль у зап’ястях.

— Просто я... я вперта. От і все.

— Вперта? — Бун похитав головою, не вважаючи цю відповідь адекватною.

— Так. У душі я завжди була дуже самостійною. Я завжди бажала сама приймати рішення, і щоб при цьому ніхто за мною не стежив.

— Ми стежимо за вами для вашого ж блага і для блага суспільства.

— Таке завжди кажуть, коли збираються зробити щось дуже погане.

— Ви порушили наші правила, Сюзанно. І своїми діями заслужили відповідне покарання.

Бун простягнув руку до мотузка, прив’язаного до балки угорі. А потім надів петлю на Сюзаннину шию й міцно затягнув.

— У самотніх жінок бувають депресії, — стиха проворкотів Бун і кивнув Робу. Збоку видавалося, наче Роб, як коханець, ніжно обійняв Сюзанну і поставив її на стілець.

«Я не можу померти зараз, — подумала вона. — Це несправедливо». Скільки думок вона ще не висловила, скільки мрій не втілила в життя...

— З’явився рух, що називається Спротив, — мовила раптом вона. — Люди починають прозрівати й бачити, що насправді відбувається.

Роб зиркнув через плече на Буна, і той злегка кивнув. Так. Він знав про Спротив усе.

— Ми боротимемося з вами і не здамося, не відступимося! Бо люди бажають вільно жити й обирати свій власний...

Роб вибив стілець, і Сюзанна загойдалася в повітрі. Її ступні зависли за кілька дюймів від підлоги. А Бун стояв поруч, наче занепокоєний друг, що турботливо перевіряє, чи туго затягнулася петля і чи не обірветься часом мотузок. Пересвідчившись, що все надійно, він перерізав наручники ножем, підібрав їх яскраво-жовті уламки з підлоги й вийшов надвір слідком за Робом.

Сюзанна була ще жива, хапалася за мотузок, що вп’явся їй у горло. Раптом у її мозок з останньою хвилею свідомості хлинули думки та образи. Он на шпитальному ліжку лежить її матір. А он — подарунок на день святого Валентина, коли вона ще навчалася в початкових класах. Сонце, що сідає за океанський обрій на Ямайці. А де ж Чарлі? Хто подбає про Чарлі? Вона вже померла чи нарешті вивільнилася з петлі?