Розділ «Пролог»

«А де ви?» — спитав один співрозмовник.

«Вам загрожує небезпека? — спитав другий. — Може, вам допомогти?»

Сюзанна вимкнула свій ноутбук і швидко полишила кафе. Дорогою додому вона чітко дотримувалася правил руху, не перевищувала швидкість і навіть прочекала кілька секунд після того, як світлофор спалахнув зеленим.

Поклавши заморожену вечерю до мікрохвильовки, вона вийшла на задній двір, щоб знайти Чарлі. Пес кудись зник, і Сюзанна помітила, що двері гаража прочинені. Дивно. Кілька разів бувало, що садівник забував замкнути їх, але по п’ятницях він не приїжджав. Вона обережно підійшла до дверей, постояла на порозі, а потім намацала вмикач і натисла на кнопку. Однак світло не загорілося. Раптом у темряві почулося скавуління собаки.

— Чарлі, ти де?

Несподівано з темряви виник якийсь чоловік і вхопив Сюзанну за руки. Вона скрикнула, запручалася й захвицяла ногами. Раптом спалахнуло світло, і Сюзанна побачила ще одного чоловіка, що стояв на кухонному стільці. Вочевидь, він викрутив лампочку, а тепер вкручував її назад. Сюзанна припинила опір і поглянула на чоловіка, що тримав її за руки. То був Роберт — хоча всі звали його просто Роб — тридцятирічний гігант, який працював охоронцем в адміністративній будівлі фонду.

— Що ти робиш? — спитала його Сюзанна.

— Не бий мене, — відказав їй Роб голосом ображеного маленького хлопчика.

Чоловік, що стояв на стільці, був стрункий та коротко, по-військовому стрижений. Коли він спустився зі стільця й наблизився до Сюзанни, вона розгледіла його обличчя. То був Натан Бун — начальник служби безпеки Вічнозеленого фонду.

— Заспокойся, Сюзанно, — він говорив спокійно і врівноважено. — Ніхто не скривдив твого собаку. Але нам треба поговорити.

Роб відвів жінку до центру гаража і всадовив на стілець. Чарлі був прив’язаний на шворці, спостерігав, як Роб нахилився і надів Сюзанні на руки й ноги пластмасові наручники.

Бун витягнув із нейлонової куртки тістечко і згодував його Чарлі. Той завертів хвостом, сподіваючись добавки.

— Собаки — як люди, — зауважив Бун. — Вони дуже цінують невеличкі винагороди і підкоряються владному господарю.

Із цими словами він відв’язав шворку від гаражної опори і простягнув Робу.

— Виведи пса, поки я поговорю із Сюзанною.

— Слухаю, сер.

Бун походжав перед Сюзанною, і його тінь то падала на неї, то знову пливла геть.

— Ти знаєш, хто я? — спитав він.

— Звісно, знаю, пане Бун.

— Іти знаєш, чому ми до тебе прийшли.