Розділ «30»

Джаґґер підняв водонепроникний рюкзак, і Майя накинула його собі на плечі, а потім відрегулювала й туго натягнула лямки. Коли все було готово, вона поклала два спеціальні рушничні патрони до зовнішньої кишені чобіт.

— А я гадав, що обріз уже заряджений, — кинув Джаґґер.

— Це мені дав Липа. Надпотужні патрони для розбивання дверних замків.

— Ні фіга собі... — вражено прошепотів Джаґґер.

Роланд подав їй гвинторіз, і Майя пристебнула його до кільця, прикріпленого до болотних чобіт.

— Стережися стічних отворів і не торкайся очей, — попередив Роланд. — У тунелях живуть пацюки. Якщо бактерії з їхніх фекалій та сечі потраплять на твоє тіло, можна підхопити щось на кшталт лептоспірозу. Він важко піддається лікуванню.

— Як приємно це чути! Що ще мені потрібно знати?

Роланд знітився.

— Я хотів поставити тобі одне, останнє запитання.

«Бо гадаєш, що я загину», — подумала Майя. Але кивнула йоркширцю.

— Паняй.

— Ви, Арлекіни, кажете: «Проклятий плоттю, спасенний кров’ю».

— Так.

— Чиєю плоттю й чиєю кров’ю?

— Ми прокляті, бо ми — людські істоти. Але ми воліємо пожертвувати собою заради чогось важливішого, аніж наші життя.

Роланд кивнув.

— Нехай щастить, Майє.

— Дякую. Ви виконали свій обов’язок і віддали свій борг.

Вільні Рисаки нарешті розслабилися, а Джаґґер навіть нервово всміхнувся.

— Ми вважаємо за велику честь допомогти вам, Майє. Клянуся, так воно і є. Упродовж останніх кількох днів ми з Роландом почувалися почесними Арлекінами.