Розділ «28»

— Ненависть та гнів — як двоє людей, що стоять по різні боки вулиці й закликають до помсти. Інколи майже неможливо почути лагідніші голоси.

— Я знаю все про гнів та ненависть. Я був у темному світі. Я зустрів там божевільного директора музею, який і досі сподівається, що ти повернешся. Але це ж твій стиль, еге ж? Ти ніде не затримуєшся надовго — навіть біля своєї родини. Зробиш коротенький візит — а потім переховуєшся десь у далекому світі.

— Ці царства не далекі, Ґабріеле. Вони паралельні нашому життю. Ось студент сидить в аудиторії. Ось стара бабця відрізає собі шматок хліба. Вони гадають, що перебувають за багато світових років від альтернативної реальності, але оті нові світи — вони прямо отут, і треба лише зуміти здолати бар’єри.

— Більшість людей не цікавляться подоланням бар’єрів і переходом до інших світів. Їх більше турбують проблеми власного життя. Велика машина набирає обертів, охоплює все довкола. Дехто усвідомлює, що невдовзі ми втратимо свою свободу, і приєднується до Спротиву. І якщо я зроблю помилку або скажу щось не те, їм буде непереливки.

— Це цілком можливо. Бо ми не можемо контролювати майбутнє.

— А як же боги? Це ж золоте місто. Хіба вони не вийдуть і не скажуть нам, що треба робити?

— Коли я вперше сюди потрапив, я намагався розшукати їх. Досліджував гори та каньйони. Простукував пальцями оці вежі, шукаючи потаємні проходи та секретні кімнати. Тут нічого не сховано, Ґабріеле. Світло, що створило світ, існуватиме вічно, але боги — вони щезли.

— А що ж сталося?

— Вони не залишили ані послання, ані хоч якогось пояснення. І я придумав власну теорію. Їхнє зникнення відкриває перед нами нові можливості.

— Отже, тут нікого немає?

— Якщо боги зійшли зі сцени, то тут — лише ми удвох. — Метью ступив крок до сина. — А хто ти, Ґабріеле? Що ти за людина? У якому світі ти хочеш жити? Я не збираюся казати тобі, у що треба вірити. Усе, що я можу, — це лише спрямовувати тебе вперед і робити так, щоб ти не зрадив своїй меті.