Розділ «26»

— А пакунок?

— Його в потязі не виявилося.

— Який твій нинішній статус?

— Наших бізнес-конкурентів в районі немає.

— Не наражайся на ризик. Це не наш обов’язок.

— Я розумію, але...

— Негайно полишай цей район і повертайся до офісу.

Розмова перервалася, але Майя не залишила платформу.

«Це не наш обов’язок». Так, її батько сказав би те саме — і рік тому вона підкорилася б цьому правилу. Але Ґабріел допоміг їй усвідомити інший рівень відповідальності. Відчувалося, що Лінден у цій ситуації поводиться точнісінько, як Брати. Він хотів, щоб вона служила загальній справі, ігнорувала особисте, дотримувалася правил та нехтувала тими глибшими знаннями, що жили в її серці.

Її мобільний задзвонив знову, але вона не відповіла на дзвінок. Узявши в ліву руку стилет, Майя увійшла до потяга й рушила коридором до четвертого вагона. Третє купе було порожнє, але вона дещо помітила на підлозі.

Нахилившись, Майя підняла два фрагменти відполірованого шматочка деревини, принесеного морською течією. Поліцейський ніколи б не здогадався, що то було, але Майя відразу ж зрозуміла, що до чого. Малою вона часто робила таку іграшкову зброю: мірні палички перетворювалися на мечі, а олівці кріпилися під рукавами за допомогою гумових поясків. Коли вона склала два фрагменти докупи, то вийшло щось схоже на дерев’яний кинджал.