Розділ «26»

— Ні. — Майя витягнула свій мобільний і поглянула на годинник. — Мені давно треба йти, я спізнююся, тому не маю часу записуватися на прийом.

Вона зісковзнула з оглядового стола, проскочила повз лікаря Камані й вибігла з клініки.

До Лондона мала прибути Аліса Чен у супроводі черниці, і Липа наказав їх зустріти. Знайшовши «дике» таксі, що стояло на протилежному боці вулиці, вона всілася на заднє сидіння.

— Юстон-стейшн, — кинула вона водієві. — Мені треба бути там за десять хвилин.

Авто рвучко рушило з місця й помчало по Брік-лейн, а на Майю важким тягарем обрушився спогад про процедурну кімнату в клініці. Вона завагітніла дитиною Мандрівника. Це усвідомлення було для неї наче авіакатастрофа: мить розуміння, а потім сум’яття та біль. Що їй тепер робити? Казати кому-небудь чи ні? Поки авто вибралося на Вайтчепел-роуд, Майїні емоції кілька разів змінилися: вона відчувала то гнів, то печаль, то щастя, то викличну погорду.

Якби це сталося з Благословенною Матір’ю, Арлекін-ірландка того ж дня пішла б на аборт. Вона швидко позбулася б проблеми, що виникла всередині неї, — знищила б її, наче злоякісну пухлину. Сила Арлекінів крилася в простоті їхнього життя, безкомпромісній жорстокості, спрямованій на виконання обов’язку. Тіло було зброєю, яку треба підтримувати в належному стані.

Наразі Майя спізнювалася на поїзд, але вона дотримувалася правила, яке засвоїла від свого батька. Для Шипа місце на кшталт Юстон-стейшн скидалося на «пастку Аргуса» — пронизану спостережними камерами зону, названу на честь стоокого персонажа з грецького міфу. Юстон був особливо небезпечним місцем, бо стояв на північній межі району, де збирався податок на в’їзд, тому спостережні камери фіксували саме номерні знаки автомобілів. Університетський коледж Лондона з мощами Єремії Бентама розташовувався за кількасот ярдів від центральної точки району. Якби мертвий філософ воскрес і, вийшовши зі своєї вітрини, вирішив би прогулятися вулицями, він швидко перетворився б на в’язня Паноптикону.

Майя вийшла з таксі, пройшлася вулицею Юстон-роуд й увійшла до Френдс-гаус — релігійного центру квакерів. Зупинившись у читальному залі першого поверху, вона в загальних рисах оцінила ситуацію. Парадний вхід мав понад дюжину спостережних камер, націлених на автобусну зупинку та військовий меморіал на честь «Славетних загиблих».

В екстреному випадку їй доведеться ризикнути, сподіваючись на благовоління долі й на те, що найманці Табули застрягнуть у дорожньому заторі. Але зазвичай існував безпечний вхід — навіть Аргус, і той зазнав поразки.

Вона вийшла надвір і поквапилася по Барнабі-стрит зі східного боку станції. Завалений сміттям тротуар провів її повз паб короля Артура, гральний салон та крамницю під назвою «Трансформація», де продавався одяг для трансвеститів. У вітрині стояли два манекени: один — у костюмі та циліндрі, а другий — у жіночій білявій перуці та шовковому вечірньому платті. «ТИ ТЕЖ МОГЛА Б НИМ БУТИ» — виголошувала вивіска. «Ага — спішу й падаю!» — подумала Майя. І їй на мить пригадалася інша десь бачена картина: вагітна жінка, що стоїть поруч зі своїм двійником. У двійника плаский живіт і лютий вираз обличчя.

Барнабі-стрит поволі перетекла в транспортний з’їзд, і вона пішла по ньому до огородженої зони доставки в горішній частині станційної споруди. У цьому районі було лише кілька камер — до того ж усі вони слідкували за номерними знаками — і Майя пішла бетонним з’їздом, що вів до центрального вестибюля. У вестибюлі стояли по периметру крамниці, серед яких були дві «Бурґер-кінґ», дві книгарні «В. X. Сміт» і дві роздрібної мережі «Маркс енд Спенсерс». Мабуть, оце й був ключ до майбутнього — сотні загалом однаковісіньких магазинів.

Дошка оголошень сповіщала, що потяг із поронового порту в Голігеді щойно прибув на шосту колію. Майя пройшла між двома крамницями до колій номер сім та вісім і подивилася крізь товсте скло вікна, що виходило на колію шість. Пасажири з голігедського потяга поспішали до головного виходу: родина зі Східної Азії з легкими дитячими візками, три дівчинки-підлітка з кісками та рюкзаками, а також літнє подружжя, яке насилу котило велику валізу на коліщатах.

Схоже, Аліси на потязі не було. Коли ж Майя поглянула в інший бік, то побачила на вході поліцейського з двома фельдшерами, що штовхали на возику ноші.

«Сюди, — жестом вказав поліцейський. — Колія шість. Ідіть за мною».

Майя помацала ножі й перемістила футляр так, щоб мати змогу легко витягнути меч. Удаючи, наче вона шукає пасажира, Майя пройшлася платформою до колії шість. Поліцейський був там; стояв біля входу до четвертого вагона. Проходячи повз вікна вагона, Майя помітила, що фельдшери і два кондуктори скупчилися в третьому купе.

Коли фельдшери вийшли з вагона з черницею-кларисинкою на ношах, Майя дійшла до краю платформи. Черниця була непритомна, але жива. А де ж Аліса Чен? Майя почекала. Може, хтось виведе дівчинку з потяга, але кондуктори й поліцейський пішли геть слідком за возиком. Стало зрозуміло, що загублену дитину ніхто не шукав.

Майя витягнула стільниковий телефон, зареєстрований на бомжа з Брікстона, і зателефонувала Липі.

— Я на станції, — сказала вона. — Сподівалася забрати багаж, але ситуація не така, як гадалося.

— Виникла проблема?

— Особа, відповідальна за доставку, непритомна, її забрали фельдшери.