Розділ «25»

— Сонце та розваги, — кинув містер Гідрант. — Але не надто багато сонця, бо інакше я стану схожий на помідор.

Коли прийшов по квитки кондуктор, Аліса нахилилася й шепнула сестрі Джоані.

— Ходімо до вагона-ресторану й поп’ємо чаю.

Черниця підкотила очі.

— Треба було про це думати чотири зупинки тому. На чай не залишилося часу, дівчино. Ми майже в Лондоні.

Через кілька хвилин Аліса вийшла з купе до туалету. Замкнувши ковзні двері, вона перекривила уельський акцент містера Гідранта:

— Не надто багато сонця, бо інакше я стану схожим на помідор.

Аліса гидувала людьми, які надміру всміхалися або надміру гучно сміялися. На острові Скелліг Колумба сестра Руф навчила її одного чудесного слова — «солідність». Майя мала солідність — власну гідність та серйозність, котрі спонукали наслідувати їй.

А в купе місіс Гідрант вже розмовляла із сестрою Джоан про городництво. Якось сестра Руф зазначила, що британці — безбожники, та коли вони розмовляють про підпорки для бобів та решітки для виноградної лози, то їхні обличчя стають схожими на лики святих.

— Чимала купа перегною — це як гроші в банку, — мовив містер Гідрант співучим речитативом. — Якщо скрізь його розсипати, то й добрив не потрібно.

— Я додаю до перегною свої кухонні відходи: яєчні шкаралупи та очистки з моркви, — зауважила місіс Гідрант. — Але в жодному разі не кидайте туди м’ясні обрізки, інакше купа приваблюватиме пацюків.

Усі троє дорослих зійшлися на тому, що найкращий спосіб протидії слимакам — це топити їх у каструлі з прокислим пивом. Аліса не слухала розмову, а дивилася у вікно. На околицях Лондона почали з’являтися фабрики та жилі будинки. Складалося таке враження, наче порожні місця щезали; будинки притискалися один до одного, розчавлюючи маленькі ділянки із зеленню.

— Перепрошую, — сказав містер Гідрант, — але нас належним чином так і не познайомили. Мене звуть Малкольм, а це — моя дружина Вів.

— А ще я інколи зву свого чоловіка Гриб, бо колись Малкольм намагався вирощувати трюфелі в нас на городі, але з того нічого не вийшло.

— То через дерева. Для цього потрібні дуби.

— Приємно познайомитися. Мене звуть сестра Джоана, а це...

— Capa, — втрутилися Аліса. — Capa Бредлі.

— Прибуваємо до Лондона! — почувся голос, і повз їхнє купе поквапився кондуктор.

— Ну, от і приїхали, — мовив містер Гідрант. — От і приїхали, нарешті...

Він поглянув на свою дружину, і в Аліси раптом виникло якесь химерне відчуття. Щось в цих людях було не так. Їм із Джоаною треба негайно зриватися й тікати.