Розділ «12»

— Хранитель, який привів мене сюди, сказав, що ви можете вистежити будь-кого з червоним ошийником.

— Є багато інших способів тримати населення під контролем, — зазначила міс Голдернес. — Бойовики стежать за слугами. А ми, боги, стежимо, щоб самі хранителі не організували бунту.

— Якщо ви володієте такою технологією, я не розумію, навіщо ви користуєтеся гужовим транспортом та паровими двигунами.

— А ви наважитеся дати дитині вибухівку? — спитав містер Вестлі. — Це буде катастрофа, коли кожному члену нашого суспільства дати доступ до машин — тому ми й організували дворівневу систему. За тривалий період часу ми створили комп’ютери, візіонерні екрани та ошийники для стеження. Але ця технологія обмежується рамками релігії та потреб безпеки. Питання їжі, одежі та медицини в нас на досить примітивному рівні. Це дозволяє нам щодня творити чудеса. А що стосується людей, то ми, боги, усе знаємо і все бачимо...

— Так, я прибув сюди завдяки квантовому комп’ютеру. Ви надсилали нам технічну інформацію, а потім — припинили.

— Ми зробили припущення, що будь-який уряд чи організація, здатна створити квантовий комп’ютер, володітиме також і знаннями Мандрівників, — пояснив містер Вестлі.

— Власне, усе залежало від вас, — пояснила міс Голдернес. — Наша мета полягала в тому, щоб спонукати Мандрівника завітати до нашого світу.

Хоча від блакитної рідини в Майкла трохи замакітрилося в голові, він відчув, що невдовзі має статися щось важливе. Ситуація нагадувала той момент, коли на столі має з’явитися контракт для підписання угоди.

— Що ж, я тут, — видихнув Майкл. Намагаючись приховати власну нервозність, він простягнув руку і взяв шматочок їжі, схожої на кавун. І з подивом виявив, що вона була солоною на смак, як корейське кімчі. Він проковтнув шматочок і відсьорбнув із чаші. — А чому ви хотіли зустрітися зі мною?

— Через якусь невідому причину ви та решта Мандрівників маєте здібності та силу, яких не маємо ми, — пояснив містер Вестлі. — Ви здатні покидати ваш світ.

Три напівбоги очікувально дивилися на нього. На мить запала незручна мовчанка. Майкл зробив іще один ковток голубої рідини і ледь стримав усмішку. Вони заздрять. Так, вони заздрять його силі та здібностям.

— Ми хотіли б здійснювати переходи до інших світів, — озвався нарешті містер Вестлі. — Ми всі страшенно знуджені. Нам хочеться потрапити до Темного острова та Царства зголоднілих привидів. Але найбільше нам хочеться потрапити до золотого міста.

— Я не знаю, про що ви кажете.

— Мандрівники прибували до нас у минулому й ображали нас, — зауважив містер Деш. — Називали нас «напівбогами» й казали, що «справжні» боги мешкають в особливому місці.

Міс Голдернес знервовано постукала пальцями по столу.

— Може, декотрі створіння й мають вищу форму свідомості, але ми добре знаємо, як розпоряджатися нашими здібностями. То зовсім нескладно — примусити їх схиляти голову перед нашою божественністю.

— Я не можу навчити вас бути Мандрівниками, — сказав Майкл. — Цю здібність мав мій батько і передав її мені.

— Усе полягає у способі концентрувати енергію й пересилати її, — зазначив містер Вестлі. — Гадаю, ми зможемо відтворити цей процес на квантовому комп’ютері.

Міс Голдернес відсьорбнула блакитної рідини й передала чашу містеру Дешу.

— Погляньте на Майкла, — сказала вона. — Зараз він намагається придумати, як використати цю ситуацію для того, щоб посилити власні здібності й владу.