У науці та практиці існує широкий спектр поглядів на необхідність пошуку оптимальних напрямків та механізмів здійснення перетворень в інформаційній сфері нашої держави. Це, зокрема, стосується необхідності подолання недосконалості державної інформаційної політики, яка сформована значною мірою чинною нормативно-правовою базою за умов відсутності базових (концептуальних) принципів побудови системи ЗІБ.
Варто зауважити, що перші кроки у цьому напрямі державою вже зроблені. Зокрема, в Україні було прийнято Доктрину інформаційної безпеки України, затверджену Указом Президента України від 8.07.2009 р. № 514/2009 (втратив чинність на підставі Указу Президента України №504/2014 від 06.06.2014), основні положення якої свого часу були враховані Інститутом проблем національної безпеки РНБО України при підготовці проекту Концепції інформаційної безпеки України.
У цих документах закладено основи реалізації конституційних прав людини на свободу слова та доступу до інформації, напрями формування національного інформаційного простору, пропонуються конкретні заходи з утвердження інформаційного суверенітету України й побудови в державі розвиненого і безпечного інформаційного суспільства як органічного сегменту глобального інформаційного простору. При цьому, приділяється велика увага активній взаємодії органів державної влади з недержавним сектором, у першу чергу інститутами громадянського суспільства (далі – ІГС).
Питання активного залучення громадськості до ЗІБ, з якою органам державної влади варто узгоджувати механізми забезпечення загальнодержавних інтересів, є надзвичайно актуальним й зумовлює необхідність обговорення й відпрацювання комплексних заходів щодо удосконалення взаємодії органів державної влади з ІГС для подолання негативних явищ та процесів в інформаційній сфері.
Як відомо, стан демократії у сучасному суспільстві у значній мірі визначається існуванням системи незалежних від держави самоврядних об'єднань суверенних індивідів і вільно встановлених зв'язків між ними – громадянського суспільства. При цьому слід зважати, що громадянське суспільство це:
• сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею;
• суспільство, якому властиве самоврядування вільних індивідів та добровільно створених ними організацій;
• система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів та колективів, життєдіяльності соціальної, культурної та духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління.
• суспільство вільних, внутрішньо самостійних учасників загального творчого процесу, що охоплює всі сфери людського життя і діяльності: економіку – виробництво, політику – законотворчість, духовну активність – культуру тощо;
• суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але взаємодіюче з нею. Це суспільство громадян високого соціального, економічного, політичного, культурного і морального статусу, яке творить разом з державою розвинуті правові відносини.
Інститутами громадянського суспільства є об'єднання громадян, у т.ч. громадські організації, політичні партії, просвітницькі організації, аналітичні центри, соціологічні служби, клуби за інтересами, профспілки, релігійні організації, сім'я, різні заклади освіти, приватна власність, засоби масової інформації, інформаційні агенції, служби тощо.
Порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань в Україні, правові та організаційні засади реалізації права на свободу об'єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України, визначає Закон України "Про громадські об'єднання" від 22.03.2012 р. №4572-VI.
Відповідно до ст. 1 Закону, громадське об'єднання – це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи, або громадська спілка, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи. Особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об'єднань можуть визначатися іншими законами.
Дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення:
• політичних партій;
• релігійних організацій;
• непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування;
• асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забезпечення інформаційної безпеки держави» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки України.“ на сторінці 1. Приємного читання.
