З точки зору подальшого розвитку концептуальних засад нормативно- правового регулювання ЗІБ України важливим нормативним актом є Закон України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" від 9.01.2077 р. №537-V.
Зокрема, у п. 13. "Інформаційна безпека в інформаційному суспільстві" цього Закону визначено, що вирішення проблеми ІБ має здійснюватися шляхом:
• створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;
• підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;
• удосконалення нормативно-правової бази щодо ЗІБ, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;
• розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної інфраструктури, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.
Ще одним важливим для ЗІБ України нормативним актом є Закон України "Про інформацію" від 2.10.1999 р. №2657-ХІІ (далі – Закон). Цим Законом було закладено правові основи інформаційної діяльності, утверджується інформаційний суверенітет України, закріплено право на інформацію та на доступ до неї, визначено систему відносин і зобов'язань у цій сфері, прийнятну для демократичної держави, визначено правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.
Так, зокрема, Закон встановлює загальні засади одержання, використання, поширення, захисту та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного й державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від недостовірної інформації. Дія Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життєдіяльності особи, суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні, захисті та зберіганні інформації.
Окрім того, в ст. 9 Закону закріплене право на інформацію, гарантоване Конституцією України (ст. 34), а також гарантії цього права. Зокрема, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право вільно одержувати, використовувати, поширювати та зберігати відомості, необхідні для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, виконання завдань і функцій. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Реалізація права на інформацію вказаними суб'єктами не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Стаття 12 Закону дає визначення інформаційної діяльності – "це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави". Для задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави створюються інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних. Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються КМ України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування.
Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності. Держава гарантує свободу інформаційної діяльності за цими напрямами всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень.
Відповідно до ст. 13 Закону, основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо. Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення, захист та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації (ст. 14).
Також в Законі розкриваються: 1) галузі, види, джерела інформації, режим доступу до та право власності на неї (Розділ III); 2) учасники інформаційних відносин, їх права та обов'язки (Розділ IV); 3) охорона інформації та загальні положення про відповідальність за порушення законодавства про інформацію (Розділ V) тощо.
Закон України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 р. №2297-VI регулює відносини, пов'язані із захистом персональних даних під час їх обробки.
Відповідно до ст. 2 Закону, персональні дані – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до ст. З Закону, об'єктами захисту є персональні дані, які обробляються в базах таких даних – іменованих сукупностей упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних.
Персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом. Водночас персональні дані фізичної особи, яка займає чи претендує зайняти виборну посаду (у представницьких органах) або посаду державного службовця першої категорії, не належать до інформації з обмеженим доступом, за винятком інформації, яка визначена такою відповідно до закону.
Законом може бути заборонено віднесення персональних даних певних категорій громадян чи їх вичерпного переліку до інформації з обмеженим доступом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забезпечення інформаційної безпеки держави» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нормативні акти конститутивного напрямку, які закріплюють визначальні положення щодо забезпечення інформаційної безпеки України“ на сторінці 1. Приємного читання.
