Національний брендинг: стратегія розвитку, основні комунікатори і канали комунікації

Забезпечення інформаційної безпеки держави

XXI ст. – це епоха стрімкого розвитку інформаційних технологій у сфері політики, коли особливої популярності набули маркетингові прийоми і методи. Сучасні маркетингові технології європейські держави активно використовують для поліпшення свого іміджу з метою залучення інвесторів, туристів, потенційних іноземних споживачів товарів, що експортуються, розвитку почуття національної ідентичності місцевого населення. Саме використання сучасних маркетингових технологій дозволяє іміджу вкоренитися в масовій свідомості як усередині країни, так і за її межами.

Так на стику політології і маркетингу з'явився новий науковий напрям – національний брендинг. Брендинг – це діяльність, спрямована на цілеспрямоване формування бренду, тобто унікального образу на кшталт торгової марки в масовій свідомості, що дозволяє не тільки чітко диференціювати її від конкурентних пропозицій, а й породжувати прихильність споживачів до неї.

Бренд існує у світовому просторі, він формується за допомогою реклами, фірмового стилю і PR. Експансія представників рекламного бізнесу в сферу формування національних образів призвела до того, що поняття бренд стало переноситися і на державу. З точки зору політології, бренд слід розглядати як інструмент трансляції владних повноважень та економічного домінування, дієвий механізм з управління масами.

Політичний бренд – це символічний політичний капітал, включення якого до маркетингового обігу зумовлює певний соціальний ефект, пов'язаний з формуванням позитивного репутаційного образу на політичному ринку. Політичний бренд символізує: владні ресурси політичного актора; репутаційні характеристики політичного актора; обіцянки благ; надії, мрії, ідеали; соціальні запити, очікування і потреби публіки. Важливими властивостями політичного бренду є: впізнаваність найменування популярного бренду (назва партії чи політичного об'єднання, ім'я політика), здатність вселяти публіці почуття довіри до носія бренду, аж до фанатичної прихильності.

Бренд країни повинен відповідати таким вимогам: він має бути оригінальним та асоціюватися з країною; легко піддаватися змінам та нововведенням відповідно до міжнародної ситуації; використовувати усталені цінності та культурні особливості країни; для його створення та просування необхідна професійна команда, яка має бути аполітичною та інтернаціональною; мати в наявності слоган та логотип, який би містив елементи державної символіки (герб, прапор). І, що важливо, бренд держави повинен знаходити підтримку в людей, які його сприймають, відображатися в їх ціннісних установках, інакше він буде неефективний, тому що жителі держави не будуть ідентифікувати себе з брендом.

Основні складові бренду – це ідентичність, імідж та комунікації. Ідентичність бренду – його бажане сприйняття, тобто те, як власник бренду хоче, щоб його бренд сприймали. Імідж бренду – те, як бренд сприймається в дійсності. Комунікації про бренд – спосіб створити позитивне сприйняття бренду. Національний бренд можна вважати вдалим, якщо він живе в серцях місцевого населення, яке є не лише реципієнтом комунікацій про нього, а й його представляє. У певному сенсі бренд є символічним вираженням іміджу. Тобто, якщо співвіднести зовнішньополітичний імідж держави і національний брендинг, то перше – це мета (позитивний зовнішньополітичний імідж держави), а друге – засіб/механізм (національний брендинг).

Якщо порівнювати бренд з іміджем, то перше поняття стійкіше за друге. Імідж держави – змінна складова бренду, що має "інноваційний" або інформативний характер. Бренд держави формується десятиліттями, або й сторіччями. Від національних стереотипів бренд держави відрізняється тим, що він тісно пов'язаний із стійкими формами побуту в рамках даної культури (одяг, кухня, манера поведінки). Бренд може бути протиставлений спонтанному сприйняттю споживачем функціональних характеристик товару, оскільки він передбачає складну цілеспрямовану діяльність з розробки та впровадження в масову свідомість комплексу певних уявлень. Концепт бренду виступає орієнтиром, який змушує вибирати товар серед безлічі йому подібних і рівних за якістю та споживчими властивостями, керуючись не стільки раціональними міркуваннями, скільки символічною обіцянкою. Бренд концентрує сукупність раціональних та ірраціональних властивостей, які покупець отримує разом з брендовим товаром або послугою.

Ще одна відмінність бренду держави від національного стереотипу полягає в тому, що бренд держави пов'язаний з характеристиками основних товарів, які дана країна поставляє на світові ринки. При цьому характеристика країни походження додає товару якісь властивості в уяві споживача. Наприклад, німецький товар асоціюється з "добротністю і високою якістю", французький – з "гламуром і розкішшю", англійський – з "солідністю", "японський" – з хайтеком, швейцарський – з банківськими послугами, австрійський – з музикою, голландський – з демократією і високим рівнем особистої свободи та ін.

Існує декілька відмінностей бренду від іміджу: позитивність бренду (на відміну від нього, імідж може бути ще й негативним); якість об'єкта бренду (імідж не має прямої залежності від якості об'єкта); інтегрованість бренду з візуалізацією (обов'язкова наявність логотипу, аудіофона тощо); можливість приналежності об'єкту кількох брендів (імідж же – один, хоча він і може бути багатоаспектним); наявність ціни (імідж виходить за торгові межі).

Національний брендинг – це комплекс заходів у сфері експорту, туризму, культури, внутрішньої та зовнішньої політики й інвестицій з розробки та імплементації стратегії побудови бренду держави, спрямований на покрашення іміджу країни, що сприймається як місцевим населенням, так і іноземцями і активізується за допомогою різних засобів (комунікації, маркетингові інструменти, публічна дипломатія і т.ін.). Успішний бренд держави дозволяє не тільки поліпшити зовнішньо- і внутрішньополітичний імідж країни, але і підвищити рівень політичного впливу країни на міжнародній арені, збільшити обсяги експорту брендованих товарів і послуг, зміцнити міжнародні зв'язки та партнерські відносини, стимулювати почуття національної ідентичності, підвищити загальну конкурентоспроможність країни".

Національний бренд повинен представляти країну як державу, що володіє унікальним потенціалом у галузі виробництва товарів і послуг, з багатим науковим і освітнім потенціалом, культурними традиціями, природно-рекреаційними ресурсами.

Національний брендинг – це стратегічна самопрезентація країни з метою створення капіталу репутації за допомогою просування економічних, політичних і соціальних інтересів удома і за кордоном.

Метою національного брендингу є створення позитивного зовнішньополітичного іміджу держави.

До основних комунікаторів бренду України відносять: ключових політичних діячів країни; важливих громадських діячів, які є неформальними лідерами (opinion leaders); всенародних кумирів (cultural icon); послів бренду держави (спортсмени, діячі культури і мистецтва); урналістів; емігрантську діаспору, що проживає в іншій країні (мігранти є прямими носіями своєї культури за кордоном); туристів.

Міжнародний імідж країни багато в чому визначається іміджем її лідера, як провідника політичної ідеології. За допомогою ЗМК образ політика набуває широкого розголосу. Це найшвидший і найпростіший спосіб, який може впроваджуватися в масову свідомість. Якщо в ЗМІ з'являється негативна інформація про нього, вона завжди впливає і на імідж держави в цілому. До того ж, імідж лідера – найважливіша (а для українського політичного дискурсу, враховуючи притаманний національній політичній культурі високий ступінь персоніфікації владних відносин – ключова) складова образу влади.

Як відомо, комунікативними елементами іміджу держави є код, символ, стереотип, бренд. І не випадково в інформаційному суспільстві все більше збільшується роль символічної комунікації. При цьому знаки і символи є не стільки дзеркальним відображенням реальної дійсності, скільки засобом, за допомогою якого люди намагаються зрозуміти та інтерпретувати навколишній світ. Тому важливо не тільки те, якою є певна держава насправді, а і її імідж, враження, яке вона справляє.

Більшість політологів вважають символи цементуючим елементом політичної системи. Символ становить собою ідейно-образну структуру, що містить у прихованій формі всі можливі прояви речі, для якої він є узагальненням, знаком. Символи служать засобом спілкування людей. Вони покликані представляти той чи інший об'єкт, соціальну спільність або ідею. Будь-який символ (національний герб, прапор тощо) набуває значимості не сам по собі, а як засіб вираження чого-небудь, що має зв'язок із суспільством чи діями людей. Таким чином, самі по собі символи, не пов'язані з реальною дійсністю, з центральною ідеєю, яку поділяє значна частина суспільства, не можуть правильно пояснити істинні механізми і мотиви, що визначають і регулюють поведінку окремих індивідів та соціально-політичних угруповань.

Національно-державні символи та ідеали є невід'ємною частиною формування, фіксації і відтворення ідентичності будь-якої нації і держави як соціокультурної і політичної спільності. Вони виступають своєрідними сполучними елементами політичної культури. "Символ становить собою концентроване зриме вираження головної ідеї, явища чи поняття, засноване на його структурній схожості з останніми. Державними символами виступають емблеми, герби, прапори та інші атрибути, що втілюють, насамперед, ідею національно-державної єдності та величі. Вони є специфічними засобами спілкування між людьми, які допомагають їм дізнатися про приналежність до конкретної соціальної спільності, засвоїти пронизуючий цю спільність ідеал і т. ін.". Люди, які сприймають інформацію, фактично сприймають сукупність символів, що впливають на чуттєву сферу. Розшифровуючи їх, вони надають їм цілком певного сенсу. Причому на політичну поведінку часто набагато сильніший вплив справляють символічні дії уряду, політичних партій, груп інтересів, ніж реальний зміст цих дій. Чи не єдиним національним атрибутом України, який з роками не тільки втрачає актуальності, а й стає все більш популярним, є вишита сорочка. Вишиванку одягають і на найбільші свята, і під джинси в будні.

Політичний символ – це знак, що виконує комунікативну функцію між особистістю і владою. Символ здатен згуртовувати, об'єднувати людей і групи, має значення для безлічі індивідів. Політичні символи – прапор, герб і гімн держави, офіційні ритуали і традиції – відіграють важливу роль. З їх допомогою народи відрізняють себе один від одного або підтверджують межі своєї "ідентичності". Політичні символи відіграють певну роль у процесі виховання патріотизму. У країнах зі стабільною економікою і стійкими структурами влади цей процес спирається на продуманий і послідовний механізм прилучення особистості до політики, засвоєння нею правових і моральних норм.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забезпечення інформаційної безпеки держави» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Національний брендинг: стратегія розвитку, основні комунікатори і канали комунікації“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ У США

  • Нормативно-правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки США

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки США

  • Діяльність спеціальних служб США у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави.

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки США.

  • СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

  • Інформаційні права людини та громадянина у Великобританії

  • Захист інформації

  • Забезпечення кібербезпеки

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки Великобританії

  • Уряд

  • Судова влада

  • Діяльність спеціальних служб та правоохоронних органів Великобританії у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави

  • Підрозділи протидії кіберзлочинності

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки Великобританії.

  • СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ФРАНЦІЇ

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки Франції.

  • Діяльність спеціальних служб та правоохоронних органів Франції у сфері забезпечення інформаційної безпеки.

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки Франції.

  • СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки ФРН

  • Особливості системи забезпечення національної, державної та інформаційної безпеки ФРН

  • Діяльність спеціальних служб та правоохоронних органів ФРН у сфері забезпечення інформаційної безпеки

  • Федеральне та Земельні відомства з охорони Конституції – БФФ/ЛФФ (Вundesund Landesamtenfur Verfassungsschutz – BfV/LfV, verfassungsschutz.de)

  • Федеральна служба охорони кордону – БГС (Bundesgrenzschutz – BGS)

  • Митне кримінальне відомство – МКВ (Zollrechtkriminelle Amt – ZKA)

  • Залізнична поліція Федерального міністерства транспорту

  • Федеральна розвідувальна служба – БНД (Bundesnachrichlendienst – BND)

  • Особливості місця і ролі бундесверу в системі забезпечення оборони та інформаційної безпеки Німеччини

  • Командування стратегічної розвідки бундесверу – КСР

  • Система SAR-Lupe

  • Центральна лабораторія досліджень Бундесверу в області технічної розвідки

  • Центр розвідки федеральних Збройних сил – Бундесверу

  • Особливості вирішення у Бундесвері проблем протидії загрозам кібернетичним війнам

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки ФРН

  • Особливості співробітництво неурядових організацій і підприємницьких структур

  • Особливості місця та ролі ЗМІ в інформаційній системі ФРН

  • СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

  • Нормативно-правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки РФ

  • Законодавчу основу системи правового ЗІБ РФ

  • Інформація як об'єкт безпекознавчого і юридичного захисту: основні властивості та характеристики безпеки використання інформації в Росії

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки РФ

  • Особливості функціональних обов'язків органів влади і виконавчих суб'єктів РФ щодо організації та реалізації державної політики інформаційного протиборства

  • Діяльність спецслужб та правоохоронних органів РФ у сфері забезпечення інформаційної безпеки

  • Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил (ГРУ ГШ ЗС РФ)

  • Федеральна служба безпеки Poсії (ФСБ)

  • Органи Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки РФ

  • НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

  • Нормативні акти, які закріплюють концептуальні положення забезпечення інформаційної безпеки України

  • Нормативні акти конститутивного напрямку, які закріплюють визначальні положення щодо забезпечення інформаційної безпеки України

  • Нормативні акти вищих та центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України

  • ФУНКЦІЇ СИСТЕМИ СУБ'ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

  • Діяльність спеціальних служб України у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави.

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки України.

  • ПІАР-ТЕХНОЛОГІЇ В СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ: ІСТОРІЯ, ФІЛОСОФІЯ, ТЕНДЕНЦІЇ, ІНСТРУМЕНТАРІЙ

  • Блок 3. Звернення до воїнів як піар-текст: факти стародавньої історії

  • Блок 4. Хаммурапі – цар Вавилона: історична довідка

  • Блок 6. Технології Сунь-Цзи у війнах третього покоління від Клаузевіца до Сунь-Цзи

  • Аналіз визначень піару

  • Блок 7. Постомодернізм. Базові параметри

  • Блок 9. Катастрофа Boeing 777 під Донецьком (липень, 2014) як привід для формування альтернативних реальностей російською пропагандою

  • Блок 10. Медіавіруси, що розповсюджувалися російськими ЗМІ під час конфлікту на Сході України (2014-2015рр.)

  • Блок 11. Російсько-український конфлікт на Сході України: атака симулякрів

  • Блок 12. Турнір троянд (Tournament of Roses) до 50 річчя ВПС США як одна з най відоміших піар-акцій 21 століття

  • Планування

  • Блок 13. Розбудова іміджу держави та ЇЇ силових відомств: піар-досвід агентства "Едсльман"

  • Хронологія й динаміка розвитку піару в секторі безпеки та оборони

  • Блок 15. New York Times про Комітет Крила

  • Блок 16. Вікна ТАСС: від пропаганди до піару

  • Блок 17. Комунікаційні технології усної пропаганди

  • Блок 18. Кодекс професійної поведінки IPRA

  • Блок 19. Навчання Viking-2005: перший досвід українських СІМІС

  • Блок 20. Приклади військово-цивільного співробітництва

  • Основна інформація щодо реорганізації' військово-цивільного співробітництва під час надання допомоги

  • Блок 20. Комісії правди у контексті військово-цивільного співробітництва

  • Блок 21. Підготовка фахівців, що володіють навичками стратегічних комунікацій: приклад Канади

  • Піар-комунікація як сегмент сучасного сектору безпеки

  • ІМІДЖЕЛОГІЇ ІНСТИТУТІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ ТА ЇХ ФАХІВЦІВ: ФІЛОСОФІЯ, ІСТОРІЯ, КУЛЬТУРА

  • Блок 2. М. Макіавеллі про образ государя

  • Блок 3. Ідеї Цезара Ломброзо щодо зовнішніх проявів кримінальних схильностей людини

  • Блок 5. Деякі догми бусідо

  • Блок 6. З історії лангобардів

  • Зведення героїв у ранг святих як процес історичної іміджетворчості

  • КОМУНІКАТИВНА ІМІДЖЕВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ФАХІВЦІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ: СУТНІСТЬ, СТАН, НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ

  • Блок 1. Доброчесність як підгрунтя іміджу та авторитету

  • Блок 3. Стратегії формування бажаного іміджу в ізраїльських спецслужбах

  • Блок 4. Імідж першої особи: історичний аспект. Франція

  • Блок 6. Із інтерв'ю Г. Почепцова "Україні потрібен власний масовий герой книг та фільмів, без яких не буває ні однієї сильної нації"

  • Комунікативно-прагматичні підходи до іміджбілдингу в сучасному науковому дискурсі

  • Блок 8. Позиціювання як стратегія в рекламній комунікації інститутів сектору оборони та безпеки світу

  • Блок 10. Фрагменти комунікацій з інтернет-ресурсів батальйону "Донбас"

  • Блок 12. Модель зовнішнього іміджу держави

  • КОРПОРАТИВНИЙ ІМІДЖ ІНСТИТУТІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ: ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ

  • Блок 2. Визначення поняття корпорація у довід ликових виданнях Большая советская энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: slovari.yandex.ru

  • Робота в команді: імідж +

  • Корпоративний імідж: підходи до визначення

  • Блок 4. Міжнародні практики формування іміджу розвідувальних служб як даності та фонової присутності

  • Блок 5.Формування фонового іміджу та іміджу даності розвідки МІ-6

  • Блок 6. Принципи формування місії інституту сектору безпеки

  • Рамкова програма партнерства

  • Блок 9. Формування корпоративного іміджу МІ-5

  • Блок 10. Реконструювання іміджу Моссада

  • Стратеги корпоративного іміджу

  • Блок 11. Постконфліктне реформування сектору безпеки Боснії: приклад ребрендінгу

  • ІМІДЖБІЛДИНГ ІНСТИТУТІВ СУЧАСНОГО СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ

  • Світовий досвід розбудови іміджу інститутів сектору безпеки та оборони

  • ІМІДЖ, БРЕНД ТА ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ

  • Роль політичної модернЬації у формуванні іміджу України

  • Інформаційно-комунікаційні механізми іміджевої презентації політичної модернізації України

  • Національний брендинг: стратегія розвитку, основні комунікатори і канали комунікації
  • ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

  • Аналіз підготовки фахівців з інформаційної безпеки у Сполучених Штатах Америки

  • Особливості підготовки фахівців з інформаційної безпеки у Російській Федерації

  • Особливості підготовки фахівців з інформаційної безпеки у європейських країнах

  • Аналіз підготовки фахівців з інформаційної безпеки в Китайській Народній Республіці

  • СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

  • Організаційні засади удосконалення безперервної багаторівневої системи підготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки

  • Особливості професійного відбору та психолого-педагогічного супроводження підготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки

  • Удосконалення адаптації населення України до інформаційного суспільства в контексті інформаційної безпеки держави