XXI ст. – це епоха стрімкого розвитку інформаційних технологій у сфері політики, коли особливої популярності набули маркетингові прийоми і методи. Сучасні маркетингові технології європейські держави активно використовують для поліпшення свого іміджу з метою залучення інвесторів, туристів, потенційних іноземних споживачів товарів, що експортуються, розвитку почуття національної ідентичності місцевого населення. Саме використання сучасних маркетингових технологій дозволяє іміджу вкоренитися в масовій свідомості як усередині країни, так і за її межами.
Так на стику політології і маркетингу з'явився новий науковий напрям – національний брендинг. Брендинг – це діяльність, спрямована на цілеспрямоване формування бренду, тобто унікального образу на кшталт торгової марки в масовій свідомості, що дозволяє не тільки чітко диференціювати її від конкурентних пропозицій, а й породжувати прихильність споживачів до неї.
Бренд існує у світовому просторі, він формується за допомогою реклами, фірмового стилю і PR. Експансія представників рекламного бізнесу в сферу формування національних образів призвела до того, що поняття бренд стало переноситися і на державу. З точки зору політології, бренд слід розглядати як інструмент трансляції владних повноважень та економічного домінування, дієвий механізм з управління масами.
Політичний бренд – це символічний політичний капітал, включення якого до маркетингового обігу зумовлює певний соціальний ефект, пов'язаний з формуванням позитивного репутаційного образу на політичному ринку. Політичний бренд символізує: владні ресурси політичного актора; репутаційні характеристики політичного актора; обіцянки благ; надії, мрії, ідеали; соціальні запити, очікування і потреби публіки. Важливими властивостями політичного бренду є: впізнаваність найменування популярного бренду (назва партії чи політичного об'єднання, ім'я політика), здатність вселяти публіці почуття довіри до носія бренду, аж до фанатичної прихильності.
Бренд країни повинен відповідати таким вимогам: він має бути оригінальним та асоціюватися з країною; легко піддаватися змінам та нововведенням відповідно до міжнародної ситуації; використовувати усталені цінності та культурні особливості країни; для його створення та просування необхідна професійна команда, яка має бути аполітичною та інтернаціональною; мати в наявності слоган та логотип, який би містив елементи державної символіки (герб, прапор). І, що важливо, бренд держави повинен знаходити підтримку в людей, які його сприймають, відображатися в їх ціннісних установках, інакше він буде неефективний, тому що жителі держави не будуть ідентифікувати себе з брендом.
Основні складові бренду – це ідентичність, імідж та комунікації. Ідентичність бренду – його бажане сприйняття, тобто те, як власник бренду хоче, щоб його бренд сприймали. Імідж бренду – те, як бренд сприймається в дійсності. Комунікації про бренд – спосіб створити позитивне сприйняття бренду. Національний бренд можна вважати вдалим, якщо він живе в серцях місцевого населення, яке є не лише реципієнтом комунікацій про нього, а й його представляє. У певному сенсі бренд є символічним вираженням іміджу. Тобто, якщо співвіднести зовнішньополітичний імідж держави і національний брендинг, то перше – це мета (позитивний зовнішньополітичний імідж держави), а друге – засіб/механізм (національний брендинг).
Якщо порівнювати бренд з іміджем, то перше поняття стійкіше за друге. Імідж держави – змінна складова бренду, що має "інноваційний" або інформативний характер. Бренд держави формується десятиліттями, або й сторіччями. Від національних стереотипів бренд держави відрізняється тим, що він тісно пов'язаний із стійкими формами побуту в рамках даної культури (одяг, кухня, манера поведінки). Бренд може бути протиставлений спонтанному сприйняттю споживачем функціональних характеристик товару, оскільки він передбачає складну цілеспрямовану діяльність з розробки та впровадження в масову свідомість комплексу певних уявлень. Концепт бренду виступає орієнтиром, який змушує вибирати товар серед безлічі йому подібних і рівних за якістю та споживчими властивостями, керуючись не стільки раціональними міркуваннями, скільки символічною обіцянкою. Бренд концентрує сукупність раціональних та ірраціональних властивостей, які покупець отримує разом з брендовим товаром або послугою.
Ще одна відмінність бренду держави від національного стереотипу полягає в тому, що бренд держави пов'язаний з характеристиками основних товарів, які дана країна поставляє на світові ринки. При цьому характеристика країни походження додає товару якісь властивості в уяві споживача. Наприклад, німецький товар асоціюється з "добротністю і високою якістю", французький – з "гламуром і розкішшю", англійський – з "солідністю", "японський" – з хайтеком, швейцарський – з банківськими послугами, австрійський – з музикою, голландський – з демократією і високим рівнем особистої свободи та ін.
Існує декілька відмінностей бренду від іміджу: позитивність бренду (на відміну від нього, імідж може бути ще й негативним); якість об'єкта бренду (імідж не має прямої залежності від якості об'єкта); інтегрованість бренду з візуалізацією (обов'язкова наявність логотипу, аудіофона тощо); можливість приналежності об'єкту кількох брендів (імідж же – один, хоча він і може бути багатоаспектним); наявність ціни (імідж виходить за торгові межі).
Національний брендинг – це комплекс заходів у сфері експорту, туризму, культури, внутрішньої та зовнішньої політики й інвестицій з розробки та імплементації стратегії побудови бренду держави, спрямований на покрашення іміджу країни, що сприймається як місцевим населенням, так і іноземцями і активізується за допомогою різних засобів (комунікації, маркетингові інструменти, публічна дипломатія і т.ін.). Успішний бренд держави дозволяє не тільки поліпшити зовнішньо- і внутрішньополітичний імідж країни, але і підвищити рівень політичного впливу країни на міжнародній арені, збільшити обсяги експорту брендованих товарів і послуг, зміцнити міжнародні зв'язки та партнерські відносини, стимулювати почуття національної ідентичності, підвищити загальну конкурентоспроможність країни".
Національний бренд повинен представляти країну як державу, що володіє унікальним потенціалом у галузі виробництва товарів і послуг, з багатим науковим і освітнім потенціалом, культурними традиціями, природно-рекреаційними ресурсами.
Національний брендинг – це стратегічна самопрезентація країни з метою створення капіталу репутації за допомогою просування економічних, політичних і соціальних інтересів удома і за кордоном.
Метою національного брендингу є створення позитивного зовнішньополітичного іміджу держави.
До основних комунікаторів бренду України відносять: ключових політичних діячів країни; важливих громадських діячів, які є неформальними лідерами (opinion leaders); всенародних кумирів (cultural icon); послів бренду держави (спортсмени, діячі культури і мистецтва); урналістів; емігрантську діаспору, що проживає в іншій країні (мігранти є прямими носіями своєї культури за кордоном); туристів.
Міжнародний імідж країни багато в чому визначається іміджем її лідера, як провідника політичної ідеології. За допомогою ЗМК образ політика набуває широкого розголосу. Це найшвидший і найпростіший спосіб, який може впроваджуватися в масову свідомість. Якщо в ЗМІ з'являється негативна інформація про нього, вона завжди впливає і на імідж держави в цілому. До того ж, імідж лідера – найважливіша (а для українського політичного дискурсу, враховуючи притаманний національній політичній культурі високий ступінь персоніфікації владних відносин – ключова) складова образу влади.
Як відомо, комунікативними елементами іміджу держави є код, символ, стереотип, бренд. І не випадково в інформаційному суспільстві все більше збільшується роль символічної комунікації. При цьому знаки і символи є не стільки дзеркальним відображенням реальної дійсності, скільки засобом, за допомогою якого люди намагаються зрозуміти та інтерпретувати навколишній світ. Тому важливо не тільки те, якою є певна держава насправді, а і її імідж, враження, яке вона справляє.
Більшість політологів вважають символи цементуючим елементом політичної системи. Символ становить собою ідейно-образну структуру, що містить у прихованій формі всі можливі прояви речі, для якої він є узагальненням, знаком. Символи служать засобом спілкування людей. Вони покликані представляти той чи інший об'єкт, соціальну спільність або ідею. Будь-який символ (національний герб, прапор тощо) набуває значимості не сам по собі, а як засіб вираження чого-небудь, що має зв'язок із суспільством чи діями людей. Таким чином, самі по собі символи, не пов'язані з реальною дійсністю, з центральною ідеєю, яку поділяє значна частина суспільства, не можуть правильно пояснити істинні механізми і мотиви, що визначають і регулюють поведінку окремих індивідів та соціально-політичних угруповань.
Національно-державні символи та ідеали є невід'ємною частиною формування, фіксації і відтворення ідентичності будь-якої нації і держави як соціокультурної і політичної спільності. Вони виступають своєрідними сполучними елементами політичної культури. "Символ становить собою концентроване зриме вираження головної ідеї, явища чи поняття, засноване на його структурній схожості з останніми. Державними символами виступають емблеми, герби, прапори та інші атрибути, що втілюють, насамперед, ідею національно-державної єдності та величі. Вони є специфічними засобами спілкування між людьми, які допомагають їм дізнатися про приналежність до конкретної соціальної спільності, засвоїти пронизуючий цю спільність ідеал і т. ін.". Люди, які сприймають інформацію, фактично сприймають сукупність символів, що впливають на чуттєву сферу. Розшифровуючи їх, вони надають їм цілком певного сенсу. Причому на політичну поведінку часто набагато сильніший вплив справляють символічні дії уряду, політичних партій, груп інтересів, ніж реальний зміст цих дій. Чи не єдиним національним атрибутом України, який з роками не тільки втрачає актуальності, а й стає все більш популярним, є вишита сорочка. Вишиванку одягають і на найбільші свята, і під джинси в будні.
Політичний символ – це знак, що виконує комунікативну функцію між особистістю і владою. Символ здатен згуртовувати, об'єднувати людей і групи, має значення для безлічі індивідів. Політичні символи – прапор, герб і гімн держави, офіційні ритуали і традиції – відіграють важливу роль. З їх допомогою народи відрізняють себе один від одного або підтверджують межі своєї "ідентичності". Політичні символи відіграють певну роль у процесі виховання патріотизму. У країнах зі стабільною економікою і стійкими структурами влади цей процес спирається на продуманий і послідовний механізм прилучення особистості до політики, засвоєння нею правових і моральних норм.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забезпечення інформаційної безпеки держави» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Національний брендинг: стратегія розвитку, основні комунікатори і канали комунікації“ на сторінці 1. Приємного читання.
