За два минулих десятиліття комісії правди в постконфліктному суспільстві стають все більш популярними. Вимога правди і говоріння правди після конфлікту придбали особливу значущість і актуальність, тому міжнародне співтовариство прагне активізувати діяльність цієї комісії. З 1974 року були засновані принаймні 25 таких комісій по всьому світу. Сприйняття комісій правди в даний час базується на прикладі численних латиноамериканських комісій, що існували в 1980-і роки. Тим не менш, параметри комісій правди дещо змінилися, особливо в контексті постконфліктного суспільства та міжнародного втручання.
Назва комісії вже актуалізує її завдання – пошук правди. Тим не менш, правда – дуже складне поняття, яке потрібно розглядати з обережністю. Правду складно розкрити, але вона частково створюється і перебуває під впливом численних процесів і суб'єктів. Не всі комісії правди визнають складність концепту правда. Комісія по відновленню правди й примиренню TRC була єдиною, яка визнала цю проблему і визначила в загальних рисах чотири різних види правди, які можуть існувати: фактична, особиста, соціальна і цілюща. На жаль, численні комісії навіть не визнали проблематичну природу концепту, але припустили, що може бути встановлена тільки одна правда, і встановлена так, щоб за нею могло відбутися примирення. Концепт "примирення", як і "правда", є ключовим для комісій правди.
Комісії правди встановлюються для розслідування порушення прав людини, вчинених у певний період часу, зазвичай під час конфлікту і масових заворушень. Досліджені порушення прав людини можуть бути змінені за діапазоном від нападу до масових вбивств. Вони досліджують порушення, зазвичай вчинені збройними силами, урядом або іншими державними установами. Комісії правди – несудові органи, що не мають влади судів і не можуть карати. Вони дають рекомендації, здійснення або нездійснення яких повністю залежить від політичного бажання. Комісії правди дозволяють жертвам та їх родичам розкривати порушення прав людини; деякі комісії також дозволяють злочинцям робити свій звіт про події. Вони засновуються і наділяються владою місцевими органами влади або міжнародними організаціями, в деяких випадках – обома сторонами. Вони існують лише протягом певного строку, але можуть мати безліч різних процедур та організаційних заходів. Центр їх уваги зосереджується не стільки на людині, скільки на дослідженні моделі порушення прав людини.
Комісія правди не може визначити провину людини і не може покарати або санкціонувати покарання злочинців, які порушили права людини. Вона може дати рекомендації щодо реформування державних установ, запропонувати компенсації для жертв, чого не може зробити суд. Комісія – транспортний засіб для повідомлення правди і для встановлення і озвучення історій жертв.
Цілі комісій правди полягають у створенні історичних звітів про порушення прав людини, наданні жертвам можливості бути почутими.
У Південній Африці мандат і ресурси Комісії по відновленню правди й примиренню були досить широкими. Коли звіт було сформовано, надійшло 21 297 заяв жертв, понад 8 000 злочинців просили амністії, а сам звіт складався з п'яти томів, які охопив порушення більш ніж за 34 роки
После интервенции: [монография]. – ПРООН, 2009. – 484с.
Поняття публічна дипломатія {public diplomacy) тісно пов'язане з розробленою відомим американським політологом Дж. Найємом-молодшим концепції "м'якої сили" (soft power, в інших перекладах – "м'яка могутність") – здатності домагатися бажаного на основі добровільної участі союзників, а не за допомогою примусу або подачок. Дж. Найєм-молодший зазначає, що "м'яка сила" проявляється у спонуканні осіб до прийняття певних установок, на відміну від "жорсткої сили", "м'яка" здатна досягати тієї ж мети, будучи при цьому набагато дешевше в застосуванні.
Спочатку поняття публічна дипломатія розглядалося як противага поняттю пропаганда, оскільки остання сприймалася як щось нечесне, то публічна дипломатія декларувала принцип правдивості. "Правда – найкраща пропаганда, а брехня – найгірша. Щоб бути переконливими, ми повинні викликати довіру; щоб викликати довіру, ми повинні бути чесними" (Е. Мірроу, колишній директор Інформагентства США).
У міжнародних відносинах поняття публічна дипломатія застосовується для позначення аспектів міжнародної дипломатії, що не відносяться до взаємодії між державними структурами. Загальноприйнятого визначення публічного дипломатії поки не існує. Однак сьогодні найчастіше у світовій політиці під цим поняттям прийнято розуміти культурні, освітні та інформаційні програми, обміни делегаціями, а також теле- і радіопередачі, що спонсуються державними структурами їх мета – забезпечення державних національних інтересів, посилення цілеспрямованого впливу на закордонну аудиторію, встановлення більш глибокого розуміння між народами шляхом розповсюдження інформації.
Публічна дипломатія – встановлення стійкої взаємодії і взаєморозуміння з усіма учасниками врегулювання кризових ситуацій.
Основи публічної дипломатії були сформульовані після терактів 11 вересня 2001 р. Крістофером Россом, колишнім послом США в Сирії та Алжирі, старшим радником Держдепартаменту з питань громадської дипломатії, який виділив сім принципів громадської дипломатії.
• 1. Забезпечення розуміння іноземною аудиторією політики в тому вигляді, яка вона є, а не як про неї говорять чи думають інші.
• 2. Необхідність роз'яснювати політику, показуючи її раціональність і обґрунтовуючи її фундаментальними цінностями. До основних цінностей віднесено питання безпеки, мирного розв'язання конфліктів, а також формування спільних цінностей.
• 3. Необхідність актуалізації таких принципів звернення до міжнародної громадськості як послідовність, правдивість, переконливість.
• 4. Уміння адаптувати звернення до конкретних цільових аудиторій, для чого їх цільові сегменти постійно вивчаються.
• 5. Робота не тільки з вузькими цільовими сегментами, а й через друковані та електронні ЗМІ – з широкими масами.
• 6. Взаємодія з різними партнерами для охоплення нових представників цільової аудиторії. Таке партнерство відкриває доступ до більш широких верств населення і привносить свіжі ідеї і додаткові ресурси. Але головне – воно дозволяє створити відчуття незалежності і правдивості офіційних повідомлень. В інших випадках ці повідомлення були б сприйняті як пропаганда і проігноровані. Програми публічної дипломатії передбачають активне залучення до співпраці жителів тих країн, на які націлені ці програми.
• 7. Активне міжнародне спілкування та програми обміну.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забезпечення інформаційної безпеки держави» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Блок 20. Комісії правди у контексті військово-цивільного співробітництва“ на сторінці 1. Приємного читання.
