У пошуках джерел здоров'я

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Природа пропонує людині великий ресурс здоров'я, але він функціонуватиме лише за умови його нормального застосування і раціонального тренування. У багатьох країнах світу школи пропонують спеціальні предмети, що стосуються догляду за власним здоров'ям (США, Австралія, Канада, Японія та ін.). Існує така рекомендація нашим школам викладати валеологію ("валео" — бути здоровим) і з боку Міністерства освіти України. Проте інерція мислення, невпорядкованість змісту освіти, відсутність справжніх фахівців у тій справі, а найбільше — відсутність духовного ґрунту в суспільстві для таких заходів дуже заважають.

Вельми помітним і вартим уваги арсеналом засобів оздоровлення тіла і душі володіє християнство. Серед пропонованих ним чинників звернемо увагу на піст, що має, зрештою, під собою дохристиянську філософію. Бо ще Гіпократ, який спирався на досвід минулих віків, з-поміж цілющих заходів називав: голод, рослинні харчі, ніж хірурга і "як останній" — вогонь. Метою посту було очистити тіло до такої міри, щоб у ньому могла запанувати душа. Навіть Христос відповідно до традиції постив перед своїм Великим подвигом — 40 днів.

За рекомендаціями більшості релігій під час посту пропонується уникати харчів тваринного походження, а часом відмовлятися і від іншої їжі, крім води і фруктових та овочевих соків. Українські монахи в XVII ст. споживали біб, сушені на сонці оливки, цибулю та іншу городину, двічі на день з'їдали по шматку хліба, а в понеділок, середу і п'ятницю їли лише один раз на день. Особливо стримано щодо харчів монахи поводилися під час Великого посту (40 днів перед Великоднем), коли вони харчувалися один раз на два дні.

Дотримання постів є важливим елементом юдейського віросповідання. Постійно практикований піст передбачає не вживання м'яса, птиці, риби, яєць, але від посту звільнялися хлопці до 13-го і дівчата до 12-го року життя, а також вагітні жінки і матері, що годують грудним молоком немовлят. Людина, яка постить, зміцнює свою духовність, наближається до Бога. У такому стані легше просити ласки Божої, прощення тощо.

Варто зазначити, що юдейський календар передбачає пости, які пов'язані зі значними, здебільшого трагічними, датами в історії єврейства. Цим релігійна практика посту веде не лише до єднання з Богом, але й до утвердження національного самоусвідомлення людини.

Велике значення мають пости і в ісламі. Найважливішим із них є Рамадан. Тут теж виявляється його фізичне, духовне і релігійно-національне значення: саме він — цей піст — вирізняє мусульман з-поміж інших спільнот світу. Рамадан триває один місяць і має відповідні приписи (не їсти від сходу до заходу сонця тощо).

Як засвідчують дослідники, у деяких народів Південної і Середньої Америки ще до початку XIX ст. застосовувалося голодування (навіть влаштовували змагання на випробування голодом) як чинник виховання молоді. Вважалося, а згодом це підтверджено і серйозними дослідами, що піст е корисним як для здоров'я, так і як засіб виховання волі. Зокрема, поширеними є рекомендації постити (нічого не їсти) протягом одного дня. При цьому рекомендується споживати лише воду— до одного літра, або соки — моркви, буряка, яблук тощо (Зощук С, 1984).

Про голодування як засіб очищення і оздоровлення тіла існує, як відомо, велика кількість медичної літератури, а також джерел, що відбивають народний досвід і народну філософію у цій сфері.

"Нова модель здоров'я і хвороби"

Слова, винесені у підзаголовок, є назвою книжки американського лікаря, прихильника альтернативної медицини (Вітулкас Дж., 1997). Пропонований у ній погляд на організм людини і на природу хвороби видається не тільки цікавим, але й безпосередньо стосується виховання і самовиховання, а відтак дає підстави висунути суттєву педагогічну гіпотезу, яку запропонуємо в кінці підрозділу. Отож, для початку — міркування доктора Дж. Вітулкаса.

Будова людського організму. Людський організм містить у собі три рівні структури: ментально-духовну, психічну і матеріально-фізичну. Вони становлять цілісну систему, що прагне до чистоти, гармонії й рівноваги, що і є здоров'ям (рис. 11).

Порушення гармонії й рівноваги є хворобою. Припускається також, що певний розлад гармонії може виникати і на якомусь окремому рівні, а відтак й "мандрувати" з одного рівня на інший. Оскільки названа праця стосується філософії медицини, то звідси і суто медичний висновок: будь-яку хворобу треба лікувати, виходячи з цілості організму, тобто зважаючи на всі стани людини — ментальний, емоційно-психічний і фізичний.

Рис. 11. Три рівні структури людини: духовний (Д), емоційно-психічний (Е) і фізичний (Ф)

Рис. 11. Три рівні структури людини: духовний (Д), емоційно-психічний (Е) і фізичний (Ф)

Зв'язок між рівнями системи має форму ієрархії, вершину якої становить ментально духовний рівень. Пошкодження, пригнічення чи руйнування його веде до знищення всього людського в людині й зводить її до рівня тварини. Другу за важливістю позицію посідає емоційно-психічний рівень і третю — наше фізичне тіло.

Ієрархізм пронизує і самі рівні структури людини, хоча він найбільш доступний для вивчення в нашому тілі. За даними Дж. Вітулкаса, найближче до "центру" розташовані нервова та серцево-судинна системи, а найбільш віддалені від нього — слизові оболонки і шкіра.

Компоненти структури організму. Тіло є лише частиною людини. Воно найбільш доступне нашим відчуттям, а тому привертає найбільшу увагу. Правдоподібно, що саме цей рівень людини — її фізичний компонент — є дійсно найбільш вивчений, зокрема, анатомією та медициною. Проте, саме таке вивчення, поза системним баченням людини, зв'язків між рівнями у її структурі, певною мірою знецінює вартість цих досліджень (Вітулкас Дж., 1997, с. 81—82).

Емоційно-психічний план породжує і реєструє емоції в межах двох полюсів: любов — ненависть, радість — сум, спокій— тривога, довір'я — недовір'я, сміливість — страх, захищеність — беззахисність тощо (Вітулкас Дж., 1997, с. 76). Наші постійні відчуття дуже часто репрезентуються проміжними характеристиками між цими полюсами. Ознакою емоційного здоров'я є домінування рівноваги почуттів з перевагою позитивних емоцій, які, власне, й дають відчуття щастя. Навпаки, домінування негативних емоцій засвідчує відсутність здоров'я на емоційному рівні. Вони породжують відчуття нещастя.

Стійкі позитивні емоційні стани зумовлюють у людині також відчуття єдності й цілості власної натури, її спільності зі Всесвітом, з іншими людьми. Один з головних таких станів — любов — зближує і об'єднує людину з соціальним і природним довкіллям. Відповідно ненависть руйнує єдність і союзи, породжує почуття самотності та ізольованості людини.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У пошуках джерел здоров'я“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я
  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ