Процес становлення національного самоусвідомлення

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

У розвитку національно-патріотичної свідомості дитини та зрілої людини можна виділити щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість певний відбиток, збагачують її зміст.

Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення є першоосновою, корінням патріотизму. Сприяння усвідомленню етнічної приналежності дитини розпочинається з перших днів її життя в сім'ї, якщо ця сім'я вирізняється національними особливостями і національним побутом — з материнської мови, колискової пісні, бабусиної казки, з участі дитини у народних звичаях і обрядах, із засвоєння народної пісні, з причетності до процесу народної творчості тощо. Діти дошкільного віку беруть участь у народних життєвих дійствах (вертеп, колядування, віншування, гаївки, розмальовування писанок тощо).

Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив на виховання, і не тільки національне, оскільки вони завжди підтримуються силою громадської думки і періодично повторюються. У сім'ї й в школі діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої пам'яті. У ранньому дитячому віці формується культ рідного дому, сім'ї, рідного села, культ предків.

Неабияке значення в процесі усвідомлення етнічної приналежності має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови. Через неї дитина засвоює національний спосіб мислення, характерні для нього категорії та образи, ставлення до моральних цінностей тощо. Перефразовуючи відомі рядки В. Симоненка, через мову дитина здійснює своє "святе синівське право з матір'ю побуть на самоті".

У ранній період свого життя — в сім'ї — дитина знайомиться з національними та етнічними символами. Йдеться не тільки про Державний герб і прапор, про герби різних українських земель чи природно-географічних районів, а й про історичну атрибутику — гетьманську, козацьку, стрілецьку (булава, бунчук, пернач тощо). Виразником душі українця є також калина, верба і вишня, писанка, вишиванка, іноді сопілка, бандура. Привласнення таких символів, використання їх у своєму житті, одязі тощо є формою громадянського самовираження людини.

Нарешті, саме в перші роки свого життя дитина формує в собі почуття власної "містичної єдності" з територією, на якій народилася, з околицею, яку пізнала вперше, з характерним кліматом тощо.

На етапі етнізації свідомості формується те, що Г. Ващенко називав "стихійним патріотизмом". В основу його покладено, передусім, навички. "Людина, живучи довго серед певного оточення, так зживається з ним, що воно стає ніби частиною її" (Ващенко Г., 1997, с. 67). На психіці людини позначаються клімат і навіть температурні умови та спосіб харчування. Вона органічно зростається з довкіллям, природою, життям найближчих людей, з характерними формами господарювання. І таке почуття — любов до всього, що оточує людину — може іноді набувати високого напруження (Ващенко Г., 1997, с. 67).

Етап національно-політичного самоусвідомлення. За нормальних умов цей етап припадає переважно на підлітковий вік, коли дитина з лона сім'ї й школи переходить у громадське середовище. Процес її загальної соціологізації передбачає усвідомлення свого "Я" як частки суспільного організму, що має національно-політичний характер. Під впливом усвідомлення соціального життя, вивчення історії та культури народу юнак задумується над долею своєї нації, над тим місцем, яке вона посідає серед інших націй, робить вибір щодо потреби і методів відстоювання її свободи.

Етап національно-політичного становлення юнака пов'язаний з його громадською активізацією, з усвідомленням політичної ситуації, у якій живе і розвивається нація. В цей час відбувається приєднання підлітків до молодіжних, громадських та політичних об'єднань і організацій, котрі своїми програмами і діяльністю впливають на процес їхнього національного і громадянського самовизначення ("Пласт", СУМ, "Січ" тощо).

Проте головним і, певною мірою навіть ритуальним, моментом національного самовизначення юнака чи юнки є прийняття ними громадянства. Це особливо значуще для представників національних меншин. Вони вирішують для себе, чи земля, на якій живуть, відповідає їх духовним запитам, чи ні. І цим обумовлюється їх визнання або заперечення громадянства. Бо, прийнявши його, вони не тільки входять у певні права, але й беруть на себе конкретні патріотичні обов'язки — утверджувати, захищати і зміцнювати Українську державу. Це повинен бути чесний вибір.

Зауважимо, однак, що тут на підлітка іноді чигає і певна небезпека, яка полягає у переоцінці місця нації в контексті історії та в сучасному політичному житті, що може призвести до зневаги представників інших національностей. Становлення національного духу ґрунтується не на ворожості до інших націй, а лише на любові до рідного краю, рідного народу. Цей дух повинен сприяти розумінню інших людей, котрі теж люблять свою націю.

Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення. Якщо націоналіст любить свою націю, то патріот любить свою Батьківщину. Ця загальнопоширена думка свідчить про те, що патріотизм (громадянськість) е ширшим поняттям, ніж націоналізм. Він є виявом любові та поваги до своєї держави як головної мети національної боротьби і може трактуватися як рівень державницько-патріотичного самоусвідомлення.

Зрозуміло, що передумовою успішного становлення такого державницького патріотизму є, з одного боку, почуття причетності до своєї нації, бо немає патріота, який би не любив свій народ; а з іншого — необхідна наявність власної держави. За будь-яких умов націоналізм повинен поєднуватися із визнанням усіх прав людини і прав народів, відповідати їм. Власне, це і підносить любов до нації на вершину державницького патріотизму як категорії загальнолюдської. Так патріотами України стають не лише українці, а й представники інших національностей, що живуть у нашій державі. Поняття "національного" виходить тут за межі етнічності й сягає рівня державності. Наприклад, термін "нація" (nation) вживається у назві "Організація Об'єднаних Націй" і т. п.

Таким чином, слово "українець", як і слова "француз", "німець", "росіянин", може позначати щонайменше три поняття: а) людину, причетну до свого етносу; б) людину, яка усвідомлює себе часткою нації та поділяє з нею її долю; в) громадянина своєї держави, у даному випадку — України. Саме в останньому випадку ми говоримо: "американець українського походження", "француз польського походження" тощо. Із розвитком державницької самосвідомості нормальним стане вживання словосполучень: "українець російського походження", "українець єврейського походження" тощо.

Названі вище етапи громадянського становлення людини відповідно позначаються на самому змістові її національної свідомості, спричиняються до формування її специфічних аспектів: етнічного, національно-політичного, державницько-патріотичного. Є підстави вважати, що саме наявність цих аспектів у світогляді людини свідчить про його зрілість.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Процес становлення національного самоусвідомлення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення
  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ