Спорт

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Спорт є теж грою і в певному сенсі працею. Він є дуже значущим чинником виховання і заслуговує на особливий розгляд.

Спорт — найперше замінник фізичної праці, якої з часом стає все менше. З розвитком техніки, що перебрала на себе виконання важких операцій, людина почала фізично слабнути, а з цим з'явилася і загроза розвалу характеру. До цього слід додати і притаманні всім народам намагання забезпечити свою обороноздатність шляхом виховання сильного військовика, а відтак і самовизначитися серед інших народів за рахунок своїх спортивних досягнень. Ці намагання були особливо властиві для колишнього СРСР та Німеччини міжвоєнного часу. Ось чому в першій половині XX ст. спорт набуває великого поширення — не тільки в містах, але й в селах. Звідси й велика увага до спорту з боку освіти і наукової педагогіки.

Питання залучення дітей до спорту ґрунтовно розглядалося вже на Першому українському педагогічному конгресі 1935 року. Варто проте зазначити, що йшлося все ж не стільки про потребу формувати "міцні м'язи" чи демонструвати світові свої досягнення, скільки про велику виховну функцію спорту, зокрема, як чинника зміцнення здоров'я і формування характеру. "Як інтелігент, так і робітник, шукає в фізичному вихованні й спорті охорони перед нидінням організму, перед завмиранням м'язів. Спорт має виробити в людині також деякі духовні цінності, такі важні в житті й розвитку нинішніх суспільств, як сильна воля, чистий характер, чесність, солідарність, карність, бистрість, орієнтації, незалежність, активність, творчість. Без таких духовних цінностей людина стане завадою в суспільному, духовому й матеріальному виробництві, одним словом непридатною до боротьби за існування ні індивідуально, ні спільнотно" (Ющишин І., 1937, с. б). Таке трактування функції спорту, зрештою, властиве і поглядам Г. Ващенка.

Кожен вид спорту вимагає від людини глибокої участі, самовіддачі, а отже, передбачає напруження фізичних і духовних сил. Практично завжди він вимагає організованості, самодисципліни, а групові вправи — ще й долання індивідуалізму і прагнення до єдності своїх дій з діями інших. Таким чином, юнак без важких психологічних зусиль над собою вчиться жертвувати особистим задля спільного.

Учасники групових ігр звикають до розподілу праці й обов'язків, до відповідальності за спільні зусилля, до точності. Таборування і туризм зближують дитину з природою, вчать бережливо ставитися до неї, а водночас і долати труднощі та екстремальні ситуації, переносити дискомфорт, будувати свої стосунки з іншими на засадах взаємодопомоги. Природний анархізм і бунтарство гамуються в атмосфері поваги до рішення судді (футбол, волейбол тощо). Як зазначав відомий український педагог С. Гайдучок, команда — це "мала спільнота", яка слугує для людини школою суспільної дисципліни.

У всіх видах спорту, крім, можливо, маршового вишколу, присутній чинник змагання — чи то з власним "Я", коли людина сама себе долає для того, щоб досягти мети, чи із зовнішніми умовами та іншими людьми, — щоб перемогти. Цей чинник змагання, конкуренції є дуже важливим у вихованні людини. Виявивши велику напругу в гімнастиці чи в лижному спорті, домігшись добрих успіхів у стрибках чи в плаванні, юнак розвиває в собі впевненість у власних силах. Він знову готовий до ризику, до напруження, бо поборов у собі страх і слабкість. Людина доводить сама собі, що лише той, хто має сильні прагнення і здатний здійснювати їх шляхом максимального напруження, хто володіє сильною волею, — лише той може посісти належне місце в житті. Воля, вважає К. Ушинський, зміцнюється саме своїми перемогами. "Кожна перемога над чим би то не було надає людині певності у власній своїй моральній силі, можливості перемогти ті чи інші перешкоди, і цій певності приписуємо ми саме зміцнення волі..." (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 243).

Такі погляди українських педагогів 30-х років минулого століття давали підстави вбачати в спорті чинник морального, патріотичного і громадського виховання, що вчить людину наказувати і виконувати чужі накази, дає навички суспільної організованості, відповідальності, точності, сумлінності та віри у власні сили. Саме це і дало підставу М. Грушевському стверджувати, що гімнастичні товариства "Січ" й "Сокіл" розбудили інстинкти організації й солідарності та мали великий вплив на піднесення національної свідомості нашого народу в часи Першої світової війни.

Нарешті, варто зауважити, що вже в 30-ті роки минулого століття, на світанку масового захоплення спортом, українські педагоги висловили дуже серйозне занепокоєння певним викривленням поглядів на нього, що згодом переросло в певну суспільну недугу. Йдеться про поширеність публічних спортивних змагань і перетворення їх на спосіб масового видовищного захоплення та підміни власної участі в спорті лінивим спогляданням за участю в ньому лише окремих людей. Проти цього суспільного лиха, що веде до деградації характеру людини і суспільства, застерігав ще Платон. Згодом етнопсихологи назвуть це "паразитарним емоціоналізмом", коли джерелом радості та емоційних переживань стає не власна участь, а вплив ззовні, від чужої діяльності, чужої участі.

Наступний розділ:

Рідна мова


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спорт“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт
  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ