Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

Теоретичні основи сучасної української педагогіки


Єдність людини і Природи


Людина не є витвором природи. На думку В. Вернадського, вона — сама природа, частина її. В цій єдності людина пов'язана, зрештою, і з живою, і з мертвою природою настільки, що без них існувати не може. Вона мусить постійно одержувати їжу, повітря, матеріально-енергетичні ресурси для свого життя тощо.

Про тісну єдність між людиною і природою та про глибокий вплив природи на людину свідчить велика (расова) різниця між народами. "Індус, китаєць, бурят, швед, італієць і т. ін. — це різні типи людини, чітко позначені рисами, залежними від природи, серед якої вони жили й живуть", — уважав Г. Ващенко (Ващенко Г. — 1, 1997, с. 67). І саме на таких поглядах — щодо єдності людини і природи — будуються сьогодні не тільки природоохоронні, але й здоровохоронні концепції. Зрештою, на невизнанні межі між людиною і природою формується також сучасне поняття довкілля, куди відносять усі фізичні, психологічні, соціальні й естетичні елементи, які потрібні для здоров'я — чиста вода і чисті продукти харчування, повітря, житло, наявність зелених масивів, необхідна тиша, нормальне соціальне оточення тощо. Отже, головним стає принцип трактування середовища в природній та антропогенній цілості. "Людина повинна зрозуміти, — писав В. Вернадський, — що вона не є чимось випадковим, незалежним від довкілля (біосфери чи ноосфери) вільнодіючим природним явищем. Вона репрезентує неминучий вияв великого природного процесу, що закономірно триває протягом щонайменше двох мільярдів років" (Вернадский В., 1989, с. 67).

Порушення людиною принципу єдності з природою є головною небезпекою її виживання. З якогось часу, розвиваючи свою господарську самовпевненість, людина протиставила себе природі, що згодом знайшло своє відображення у відомому гаслі: "Нам не варто чекати милостей від природи, наше завдання — силоміць узяти їх у неї". За цих умов людина почала ставитись до природи, як до свого ворога, якого треба "змусити", "завоювати", "знищити" і від якого треба взяти все, що тобі заманеться.

Формуванню такої споживацької свідомості сприяв і раціоналістичний, відчужений від людини, характер точних наук у XX ст., різні концепції яких намагалися подробити світ на "об'єкти" і розкласти на споруджені ними полиці. Цьому світогляду, як відомо, В. Вернадський протиставляє натуралістичний погляд, що розглядає всю природу в єдності, не виключає з неї людину і робить її "присутньою" в процесі будь-якого дослідження. Саме тут знаходимо і витоки сучасної ідеї гуманізації точних наук.

Розрив між людиною і природою не був характерним для науки в минулому. Навпаки, людина відчувала свою близькість до Природи і свою єдність з нею, що позначилося на деяких релігіях, де тварин трактують і досі "як наших молодших братів". На думку В. Вернадського, натуралістичний погляд повинен знову зблизити гуманітарне і фізико-математичне пізнання.

У широкому сенсі примирення людини і природи є сьогодні єдиним шляхом для вирішення головних екологічних і здоров-охоронних проблем. Проте це примирення не може ґрунтуватися лише на звичайному регулюванні утилітарно-господарської діяльності людини. Воно повинно будуватися на збалансованості фізичного й духовного сприймання і буття людини та природи.

Людина вкорінена у два начала— матеріальне і духовне. Перше — пов'язане з біологічними потребами, що не виходять за межі потреб усіх живих організмів і які можуть трактуватися як матеріальні: харчування, дихання, забезпечення житлом, одягом тощо. Друге — втілює в собі цивілізованість людини, процес і наслідок її "олюднення", відхід від суто тваринної природи, що передбачає також усвідомлення нею потреб такої поведінки, яка була б зручною не лише їй, але й іншим, а також природі. Ця двоєдність людини зумовлює потребу засвоєння фактично двох систем цінностей — тих, які регулюють поведінку в різних сферах суспільного буття, і тих, що визначають ставлення до матеріального середовища, з яким поєднане тіло людини, її матеріальне існування і матеріальна діяльність. Досьогочасні системи цінностей, наприклад, та, що відбита в Катехізисі, зорієнтовані переважно на зміст одного способу життя людини — духовного, а звідси — і морального, соціального тощо. У другій половині XX ст. актуальнішою стає також система цінностей, що відбиває стосунки людини і природи. Зрештою, й протиставлення цих систем є досить умовним, бо духовність людини — її ідеалізм — невіддільна і позначається як на її суспільному, так і на матеріальному житті.

Таким чином, догляд за здоров'ям людини і догляд за здоров'ям природи мають у собі багато спільного. І навіть більше. Природа завжди є виразником і духовного, вона — носій духовних цінностей і в цьому сенсі виступає також як чинник виховання людини. Такими поглядами зумовлена і проблематика цього розділу. Вона вирішується в трьох площинах: а) проблеми, що стосуються здоров'я самої людини; б) проблеми, що відбивають стосунки людини і природи; в) проблеми, що трактують процеси становлення природоохоронної свідомості людини (освіти, виховання) та вказують на загальні виховні можливості самої природи.

Наступний розділ:

Людина— "споживач Природи"


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання
  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ