Трактування моралі

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

У справі морального виховання принципового значення набуває не стільки формулювання правил, уявна структура моральних законів чи їх кодекс, скільки те, як ми до моралі ставимося. Як уже зазначалося, християнство має тут свою чітку позицію: мораль і моральні закони дані нам Богом і розглядаються як ідеали — абсолютні, чисті, недоторканні, вічні та недосяжні. їхня функція не в тому, щоби людина знала правила поведінки, а в тому, щоб у них повірила, прийняла і взяла за основу власного життя. Мораль у християнській філософії трактується як така, що має силу божественного закону. "Християнство вчить моральної непохитності й не розуміє гнучкості людини на вимогу минущих обставин", — пише Євген Сверстюк. До таких вічних вартостей (ідеалів) відносять доброту, любов, справедливість, правду, гідність, чесність, красу, сумління тощо. Всі вони зводяться, як відомо, до двох Головних Заповідей Любові.

Матеріалістична (комуністична) філософія також не відкидала понять добра, любові, чесності, правди тощо. Проте філософська кухня вождів пролетаріату застосовувала щодо них своє особливе, так зване класове (релятивістське) трактування. Як уже згадувалося, комуністичні ідеологи виходили з того, що мораль є витвором людини, не виводиться з Абсолюту, а обмежується лише формулюваннями правил поведінки, дуже залежних від історичних умов життя людей. Таким чином, з моралі знімається імунітет недоторканності, чистоти, вічності, божественності. Вона зводиться до рівня практичного буденного мислення, а відтак підпорядковується інтересам ідеології, зокрема концепції класової боротьби.

"Наша мораль, — писав Ленін, — підпорядкована повністю інтересам класової боротьби пролетаріату" (III з'їзд комсомолу). Подібним чином висловлювався і Максим Горький: "Гуманізм пролетаріату передбачає ненависть до ворогів робітничого класу..." Головним аргументом на підтвердження цього підходу був факт, що в минулому різні класи і групи людей (рабовласники, феодали, капіталісти) використовували мораль у власних інтересах. З цього загалом незаперечного факту робився несподіваний за своїм цинізмом висновок: це не злочин проти моралі, а норма, яку ми, "пролетарі", повинні теж прийняти. Таким чином, був побудований місток між аморальністю і нормами поведінки так званої радянської людини. Аморальність зводилась у ранг закону суспільного життя. Це, зрозуміло, зумовило швидку деградацію моралі, котра повністю підпорядковувалась волі вождів. Саме так і виник згадуваний вже термін "комуністична мораль", яка все дозволяла і практично реалізувала "необхідне на ділі сполучення терору з вихованням мас" (Ленін В.).

"Логіка" тлумачення вічних ідеалів добра була на диво простою. То правда, що існують моральні істини, — стверджували ідеологи комунізму, — але вони відносні. Це означає, що ви можете дотримуватись їх залежно від обставин. Ви можете любити людей, але ні в якому разі не можете поширювати свою любов на людину, багатшу від вас, тобто на "класового ворога"; можете бути справедливим, але не ставитись справедливо до тих, хто має інші погляди. Якщо людину оголосили "ворогом народу", вона відповідно до "класового" трактування моралі не має права на повагу, нормальний суд, правовий захист. Масові вбивства за присудом "трійок" і без суду виправдовувалися саме цим дійсно ленінським трактуванням моралі. Нормальна мораль втратила силу закону. Людину відлучено від віри в ідеал, в Абсолют, від віри в Бога, що, на нашу думку, було найбільшим злочином XX ст., бо вже опісля заподіяне зло пояснювалося і виправдовувалося саме цим "класовим" розумінням моралі.

Таким чином, релятивізм підносить на п'єдестал віри групові, "класові" егоїстичні інтереси і намагається шляхом фальшування моралі підпорядкувати поведінку людини виключно їм. Синтезом цих інтересів було примарне поняття "світлого майбутнього". Якщо ж людина втрачала віру і в нього, тоді вона залишалася з мораллю "на самоті" і чинила так, як їй вигідно.

Різниця між християнським і комуністичним (релятивістським) поглядом на мораль добре ілюструється відповіддю на цілком конкретне запитання: Чи можна одній людині чинити зло задля добра іншої? Чи можна вбивати людей задля світлого майбутнього людства? Християнин з приводу цього дає тільки одну відповідь — негативну. Зло не забезпечує ліквідацію зла і не має права називатися добром. Хоч люди часто спотворюють мораль і використовують у власних цілях, усе це — злочин проти Бога і проти моралі, а тому заслуговує на осуд. Комуністична філософія на поставлене вище запитання завжди давала і дає позитивну відповідь: задля "добра" одного класу можна знищити інший клас. І зло (зокрема, вбивство) перестає трактуватися як зло, а навпаки, сприймається як добро.

Зрештою, релятивізм є великою загрозою для моралі не лише в нас. Він — явище глобальне, вселюдське і з'являється повсюдно там, де послаблюється духовний компонент свідомості людини і суспільства. Сприяє цьому і спроба тільки секулярної інтерпретації моральних засад. Така загроза моралі існує повсюдно і завжди, бо релятивізм — зручна форма виправдання ("вигідного для людини") зла. Як зазначає К. Войтило, всіляка розбіжність моральних і правових законів, з одного боку, і вимог Закону Моральності в людині, з іншого, зумовлюється відстанню людини від свого Творця, рівнем її вміння "прочитати" Закон у собі, усвідомити і підпорядкувати йому свою натуру" (Войтила К., 1991, с. 39). Натомість, наближення законів зовнішніх до вимог внутрішнього голосу веде до гармонії людини і суспільства. Відступ людини в бік релятивізму, від категоричної вимоги власного сумління зумовлюється також егоїзмом зовнішньої "матеріальної" людини: кожен прагне застосувати закони моралі в своїх егоїстичних цілях.

Як відомо, комуністична ідеологія пішла шляхом не "стихійного" релятивізму, чим грішить увесь світ. Оголосивши моральні приписи "відносними" ("класовими"), вона відкрито стала на його бік. У цьому — одна з головних відмінностей традиційно-християнської та більшовицької систем вартостей. Перша з них спонукає людину піднятися над собою, друга — опуститися нижче від себе, до тваринного стану.

Оцінюючи в контексті цих міркувань завдання сучасного українського виховання, переконуємося в необхідності рішучого відходу від так званої класової моралі й повернення до трактування понять добра як понять вічних, ідеальних, неосяжних і недоторканних. А відтак на відміну від комуністичної педагогіки, традиційно-християнське виховання кладе мораль в його основу як чинник першої й найбільшої ваги.

Лише моральне благо поліпшує людину і збуджує в ній приспані духовні можливості. "Моральне удосконалення — головний і центральний акт людської природи: всі інші шляхи удосконалення ведуть до нього і тільки з його допомогою стають досконалістю в повному значенні цього слова", — пише К. Войтило. Будь-яке нормальне виховання розпочинається з моралі й віри в моральні богоугодні ідеали. Людина одержує право відстоювати інші вартості — національні, громадянські, сімейні, особисті — лише моральними засобами.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Трактування моралі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі
  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ