Національний характер освіти і виховання

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Серед низки проблем, які сьогодні долаємо на шляху до нової системи освіти і виховання і щодо яких маємо чимало суперечок, є визначення того, як ця система трактуватиме цінності нашої нації. Це проблема змісту виховання, і тут варто торкнутися її лише в загальних вимірах.

Очевидним є те, що сучасна система українського виховання має формуватися як система національна. В широкому сенсі вона передбачає привласнення людиною тих вартостей, завдяки яким живе народ і завдяки яким українська нація вирізняється з-поміж інших.

Як зазначав К. Ушинський, нація — це сукупність різноманітних ознак душі, розуму й тіла, що виражається в характері, поведінці, способі мислення, психології людини. Саме тому, на його думку, "в справі громадського виховання наслідування одним народом іншого приведе неодмінно на хибний шлях" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 123). У своїх філософських міркуваннях він постійно користується термінами: "англійське виховання", "німецьке виховання", "французьке виховання" і т. ін.

У поглядах на національну природу виховання К. Ушинський дійшов висновку, що "незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів" у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї мети" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 47). З його роздумів випливає також, що кожен народ повинен мати власну національну школу і спиратися на національну систему виховання, під якою розуміється система ідей, поглядів, переконань, а також традицій, звичаїв і обрядів, котрі забезпечують духовне самовідтворення і самозбереження народу. Така система втілюється в філософії освіти, етнопедагогіці, методах виховання тощо.

Ідея національності як природовідповідна та визначальна щодо освіти і виховання бере свої витоки, зокрема, в працях А. Дістервега (Disterveg А., 1850) і проходить крізь усю творчість К. Ушинського. Не менш послідовно вона викладена також у творах Г. Ващенка, який повністю поділяв погляди К. Ушинського (див.: "Виховний ідеал". — Полтава, 1994; "Вибрані педагогічні твори". — Дрогобич, 1997 та ін.), а також у спадщині галицьких педагогів 80-х років минулого століття, зокрема, в матеріалах Першого українського педагогічного конгресу (1935 р.). Сучасний світовий досвід теж довів, що можна перейняти технологію, але не можна перейняти дух інших народів, духовні сили; вони народжуються з основ буття народу і є категоріями глибоко національними.

Характерною ознакою деяких педагогічних праць сучасності є спроба вихолостити з нашої освіти і з нашого виховання національний дух. Робиться це часто з позицій відкритого чи прихованого радянського "інтернаціоналізму" чи модного сьогодні космополітизму (про це йтиметься далі). Підкидується ідея, що виховання начебто має наднаціональний, загальнолюдський характер. Іноді такі погляди прикриваються специфічно трактованим терміном "громадянське виховання" (з акцентом на цінностях демократії). Нарешті, киваючи на Європу, деякі педагоги вбачають мету нашого виховання у тотальній глобалізації свідомості людини, бо, мовляв, лише так станемо справжніми європейцями.

Такі погляди є хибними. Кожен народ живе за своїм годинником — як єдиний живий організм. Як і людина, він має пережити своє дитинство, підлітковий етап, юність, зрілість і старість (Ващенко Г., 2003, с. 8; Бердяев Н., 1990, с. 151). На відміну від європейських народів, які вже давно досягали своєї національної зрілості (і в минулому не прагнули глобалізації), ми, переживши століття неволі, залишаємося нацією недеформованою, недозрілою, потребуємо ще відчути романтику власної національної повноцінності. Інакше ми взагалі не відбудемось. Ні русифікація під гаслами "інтернаціоналізму" чи слов'янського "братерства", ні європейська глобалізація не можуть слугувати орієнтиром нашого виховання. Зокрема, прагнення в усьому наслідувати стареньку Європу нагадувало б підлітка, який потайки палить, аби довести, що він уже дорослий.

Насправді наднаціонального виховання взагалі не буває. Навіть так зване радянське виховання було глибоко національним: воно здійснювалося конкретною національною мовою (переважно російською), будувалося на конкретній національній культурі (переважно російській) і переслідувало цілком конкретні національні інтереси — російської нації. Лише людина, що дуже опустилася в своєму духовному розвиткові, людина глибоко люмпенізована може почувати себе майже непричетною до якоїсь нації. Та й це — сумнівно. То чи може таким бути виховання, що ґрунтується на культурі народу?

Категорично відстоюючи таку точку зору, маємо водночас підстави визнавати, що будь-яке національне виховання є виразником і вічних загальновизнаних цінностей, оскільки вони не можуть функціонувати ізольовано від конкретного національного життя. Немає "абстрактної людини" — вона завжди є носієм цілісної системи цінностей. "Підготовляючи молоде покоління до творчої праці в житті власного народу, підготовляємо його заразом теж до творчої співпраці в культурному житті людства. Одначе якась загальна культура не існує абстрактно поза нацією. Вона саме й є в тих народах, що творять людство, в їхньому культурному доробку. Тільки і тільки по-через свій народ одиниця може брати участь у загальнолюдському житті. Якщо так, то кожне правдиве і певне виховання не може не бути національним" ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 192).

Завдання для самоконтролю

• 1. Що таке "авторитарно-патерналістський" устрій?

• 2. Розкрийте зміст поняття "людина у фокусі реформ",

• 3. Розкрийте сутність християнської та антихристиянських стратегій освіти і виховання.

• 4. Поясніть взаємозалежність між науково-технічним прогресом і станом духовності суспільства.

• 5. Що означає термін "національна освіта" і "національне виховання"? Чи існує виховання "наднаціональне"?


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Національний характер освіти і виховання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання
  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ