У пошуках джерел здоров'я

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Звідси й оцінка існуючої системи едукації в сучасних суспільствах. "Наша система едукації, — пише Дж. Вітулкас, — підносить логіку і наукові успіхи за рахунок моралі й етики. Лише незначна кількість навчальних програм передбачає уроки моралі й етики — предмети, які повинні, як належить, домінувати в наших думках. У результаті цього, наша система едукації мимоволі заохочує обман" (Там само, с. 74).

Таким чином, за Дж. Вітулкасом, загальне визначення здоров'я є таким: здоров'я — це свобода від болю у фізичному тілі, стан благополуччя; свобода від пристрасті та негативу на емоційному рівні, що виявляється динамічним станом безтурботності й незворушності; свобода від егоїзму в ментальній сфері, що веде до повного єднання з Істиною" Здорова людина поєднує в собі риси любові, мудрості, правди і творчості.

Педагогічна гіпотеза. Якщо викладені вище погляди на структуру організму прийняти як ймовірні, а звідси — визнати тісний зв'язок і тісну залежність фізичного здоров'я людини від її ментально-духовного стану, то це дає підстави висловити відповідну педагогічну гіпотезу: загальне здоров'я людини великою мірою залежить від змісту і характеру їі виховання та самовиховання.

На філософському рівні залежність здоров'я від морально-етичних засад людини визнавалася завжди. "...Моральність не є низкою правил, а є життям, і до того ж цілком нормальним, і тому вона впливає або може справляти цілющий вплив навіть на наше фізичне існування", — пише П. Юркевич. На його думку, "моральна мужність, душевна звитяга відбиваються в нашому організмі як фізична міць" (Юркевич П., 1993, с. 214—215). На можливість домінування душі над тілом вказували ще філософи античності. Костянтин Ушинський вважав, що ця влада душі людині дана від природи і що цей факт "ніхто пояснити не може". До речі, з його міркувань випливає також, що ця "влада душі над тілом дає нам змогу не тільки руїнницьки, але й рятівничо діяти на здоров'я тілесного організму..." (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 273).

Таким чином, у сформульованій тут гіпотезі втілено давно відому істину. Поза всяким сумнівом, вона є дуже актуальною саме для нашого часу. І не стільки на світоглядному, скільки на практичному рівні: виховання доброї, гуманної, творчої людини, здатної до самоподолання, є вихованням людини здорової.

У цій гіпотезі ми можемо йти далі й простежити процес і механізм саморуйнування сучасної людини. Для цього варто повернутися ще раз до поняття специфічно людського в людині. Як відомо, вона здатна розрізняти добро і зло, а відтак має вроджену "симпатію" і потяг до добра та творчості, трактує їх як суто людські чесноти і як свій обов'язок. Водночас людина відчуває також відразу до зла і руйнації. Це — стан норми, її здоров'я. "Будь-яка здорова в основі своїй людина буде намагатися творити, а не руйнувати" (Дж. Вітулкас).

Проте добро і творчість не завжди вигідні: добро вимагає втрат, зокрема матеріальних, а творчість — зусиль. А тому людина часто робить те, що не любить, і нехтує тим, до чого схильна її душа. Людину завжди роздирає протиріччя між невигідним добром і вигідним злом.

На сторожі добра в душі людини стоїть сумління. Навіть невиправний злочинець має його, і воно завжди нагадує йому про себе, коли він має намір чинити або коли чинить зло. Сумління завжди протестує проти зла, але ми, часто приваблені кінцевим результатом, усе ж робимо його. За цієї ситуації стає очевидним, що людина дуже часто діє проти власної природи, душить своє сумління, ігнорує його, заганяє у підсвідомість і цим, зрозуміло, зумовлює глибинну деформацію своєї духовної сфери. Нагромаджуючись у підсвідомості, нереалізовані добрі сили душі порушують духовну рівновагу людини. Образно кажучи, "душа страждає", бо людина пішла не за її покликом.

Морально-етичний негатив, що накопичується в душі, трансформується в негатив емоційний, а цей, в свою чергу, — в негатив тілесний. Очевидно, тут маємо справу з моментом саморуйнування людини, ініційованим на духовному рівні.

Як уже згадувалось, боротьбу добра і зла в душі людини, механізм "придушення" можна повернути і на позитив виховання. На думку К. Ушинського, злі нахили можна теж заганяти в несвідомий стан і цим самим розвивати позитивні якості душі. Як видається, саме тут, на морально-духовному рівні, людина володіє інструментарієм впливу на зміцнення власного здоров'я, їй належить свідомими зусиллями, власною волею оволодіти примхами своєї фізичної природи і зосередитися на розвитку духовних чеснот душі.

З цих позицій можемо також дати не тільки педагогічну, але й медичну оцінку сучасним чинникам культурного впливу на людину, чинникам її виховання. "Ми повинні зрозуміти, — пише Дж. Вітулкас, — що свідомість споживає ідеї й виростає на них, і якщо сприйняті й виношені свідомістю ідеї фальшиві й руйнівні, то людина фактично "сприймає отруйну їжу", яка в кінцевому підсумку підірве духовний план її існування. Це начебто хтось увесь час харчувався відходами: кінцевим результатом було б руйнування його фізичного тіла" (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 74).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У пошуках джерел здоров'я“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я
  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ