Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

Теоретичні основи сучасної української педагогіки


Сім'я як головний інститут виховання і розвитку


Виховання в сім'ї є початком усього і позначається на долі людини. Вплив родини на виховання і розвиток людини триває впродовж усього життя. "Тут саме, ні в чому іншому, треба дошукуватися таємниць, життєвих успіхів не тільки поодиноких людей, але і цілих народів", — так пише про сімейне виховання відомий галицький педагог (Біланюк П. , 1939, с. 118).

Значущість сімейного виховання, зрештою, пояснюється не тим, що батьки є особливо знаючими чи талановитими педагогами, а тим, що сім'я володіє в ділянці виховання і розвитку великими природними можливостями.

"Перший посів". Ранній етап сімейного життя для людини пов'язується найперше з тим, що тут започатковується процес виховання і розвитку, відбувається "перший посів", який, будучи спочатку малопомітним, пізніше вирішує всю долю людини. У психології це явище позначається терміном імпринтингу — першого охоплення, першого враження. Усе, що діється пізніше, є лише удосконаленням і поглибленням цих перших ("імпринтингових") вражень (Ильин И., 2003, с. 372).

Посилаючись на дані психологічних досліджень, Б. Цимбалістий, а за ним І. Гончаренко звертають увагу на той факт, що структура особистості, її ставлення до світу, життєвий оптимізм чи песимізм, довір'я до себе і до життя, самовпевненість чи закомплексованість, рівень емоційності мають своє коріння у переживаннях раннього дитинства. Якою була атмосфера сімейного життя, таким буде і життя в дорослому віці. Саме тут — у процесі "першого посіву" — складається майбутня структура характеру. "Ці переживання раннього дитинства, звичайно, забуваються, але їхні сліди в підсвідомості діють і керують поведінкою дорослої людини" (Кульчицький О., 1992, с. 65).

Зрештою, коли йдеться про "виховний посів", то зовсім не поділяємо думки, що дитина народжується як "табула раса". Навпаки, вона приносить зі собою на світ у зародку певні потенції, що стосуються прагнень, волі, інтелекту, моральності тощо. Але саме "виховний посів" визначає, що із цих потенцій одержить свій розвиток, а що знидіє. І саме в цьому сенсі його значення вирішальне.

Особливість цього етапу полягає, зокрема, в тому, що людській (і не лише людській) природі властиво сприймати як щось найближче і найрідніше те, з чим людина в дитинстві зустрічається вперше. Діє той самий генетичний закон, який спонукає курча, котре щойно з'явилося на світ, вважати своєю "матір'ю" навіть механічну іграшку, якщо вона рухається і якщо сприймається вперше. На цей закон посилається К. Ушинський, підкреслюючи, що "усяке враження, яке першим займає місце, лягає глибше за всі інші" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 275).

У сім'ї дитина вперше відкриває для себе світ. "Тут вперше, — писав П. Біланюк, — оглядали ми світло дня, ...і вражіння з переживань цих чудових річей вперше запали в душу дитини; ці вражіння вперше зв'язали нас сильною чуттєвою ниткою з нашим середовищем... Врисувались глибоко тому, що вони перші, нові, свіжі. Оці наші переживання — це найспідніша верства нашого життєвого досвіду. Вони є саме тим монолітом, тим основним каменем, на якому спирається і здвигається пізніша сила характеру... Ці перші переживання надають тривке обличчя нашому духовному "я" (Біланюк П., 1939, с. 118—119).

Перше оточення людини має подвійний характер. З одного боку, це людське оточення: мати, інші члени родини, родичі, близькі сусіди, а з іншого, — природне оточення: рідна хата, подвір'я, околиця, вулиця. Люди виступають для дитини першими носіями моральних, національних, суспільних, сімейних тощо цінностей, що реалізуються в їх стосунках, в їх ставленні до довкілля та до інших людей. Природне оточення дає перше розуміння простору, відчуття будови, форми, кольору і призначення. Так започатковується майбутній світогляд. У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди.

Якщо виховання і розвиток є найперше процесом пристосування до зовнішнього середовища, то ця потреба в людині є найбільш гострою на початку життя. Є підстави припускати, що дитина народжується із запасом специфічної енергії, яка це пристосування в ранньому віці інтенсифікує і яка у пору зрілості певною мірою "вичерпується". Цим пояснюється той факт, що дитяча душа в перші роки життя виявляє високу самотворчу активність. На думку К. Ушинського, в цей час "душа людська найбільш здатна вбирати в себе всякого роду насіння, вбирати його з силою, з жадібністю, в самісінькі глибини свої, асимілюючи його в собі, перетворюючи його в свою природу" (Ушинський К., 1954, т. 2, с. 187). З огляду на це, саме "ненавмисне" ("спонтанне") виховання має тут найбільше значення.

Живучи в своїй родині, дитина творить себе сама — щоденно і щогодинно. Життя сприймається нею легко, з довірою і беззастережно. Ще багато ми зможемо засвоїти пізніше, але воно не вражатиме нас так глибоко і легко. Доросла людина сприймає світ з певним застереженням, критично. Вона "добудовує" і "виправляє" свій характер і робить це обережно та покладається лише на себе.

Сказане дає підстави вважати, що сила батьківського виховання не в його активності, а в кросі власних взаємин. І якщо цей делікатний інститут виховання дає збої, то у школі треба бути не просто педагогом, а лікарем душі.

Деякі особливості процесу родинного виховання. У перші роки життя виховання дитини характеризується високою інтенсивністю і швидкоплинністю. Тут дуже швидко формуються морально-чуттєві основи майбутньої поведінки людини, її ставлення до себе і до світу, її душа. Цей етап виховання П. Біланюк порівнює з течією у верхів'ї річки: тут вода витікає тонким струмочком, але за одиницю часу долає значно більшу відстань, тече швидше, ніж у низовині. Людина виховується і розвивається впродовж усього життя. Але в ранньому дитинстві вона переживає за відповідний час значно більшу кількість вражень, ніж це буде пізніше.

Інтенсивність і швидкоплинність процесу виховання в перші роки життя дитини зумовлені природною потребою: чим швидше дитина пристосовується до існуючих умов, тим надійнішими стають її шанси на виживання. Це — загальний закон, якому підлягають усі живі організми, що на початку свого життя вимушені особливо швидко та інтенсивно "вростати в життя".

Природна значущість сімейного виховання зумовлена і тим. що батьки, на відміну від професійних виховників, є людьми рідними, а це означає, що в більшості випадків дитина розвивається в атмосфері природного довір'я і любові, всіма фібрами душі вбирає їх від батьків, дідусів і бабусь, від старших братів і сестер тощо. Навіть у сім'ях з поруйнованим духовним підґрунтям любов і доброта впливають на виховання благодійно. Атмосфера добра й любові є сильним каталізатором позитивного виховання, "нагріває" душу людини на все життя: виховання одержує надійну емоційну основу.

Чимале значення має тут також і та обставина, що батьки і найближчі члени родини перебувають з малою дитиною в постійній виховній взаємодії — протягом усього дня, через що ця взаємодія носить інтенсивний характер.

У перші роки життя дитини в родині закладаються основи її духовності. Якщо фізичний генотип формується в лоні матері, то духовність — у її аурі. Перші "несміливі" вияви моральної поведінки, перші вчинки, як правило, пов'язані з вірою і прагненням досконалості. Цей процес духовного самотворення надто прихований для батьків, але оточуючи дитину людяністю, маніфестуючи свою віру, упорядковуючи організаційно життя дитини, батьки можуть створити сприятливі умови для розвитку її духовних сил і уникнення всього брудного і потворного.

Духовне становлення людини розпочинається з образу матері, що сприймається дитиною ще у безсловесний період її життя. У християнській родині дитину дво-, трирічного віку ознайомлюють з елементами віри в Бога, навчають першої молитви, беруть зі собою до церкви, пояснюють доступно сенс релігійних свят та обрядів тощо.

Упродовж віків наша сім'я виробила і передає з покоління в покоління і специфічні прийоми виховання (переконування, сугестія, виховання прикладом, стимулювання доброї поведінки, залучення до участі в обрядових дійствах тощо), що ґрунтуються на засадах віри в Бога і закріплюються в традиціях. Самі традиції виступають як надійний інструментарій виховання (обряди, свята, звичаї тощо). їхньою особливістю є те, що вони періодично, а отже, багаторазово повторюються. Цим забезпечується формування певних звичок поведінки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 27. Інститути виховання і розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку
  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ