Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

Теоретичні основи сучасної української педагогіки


Поняття структури процесу едукації


Системний аналіз процесу едукації має починатися з визначення чинників, зайнятих у ньому. Ними е найперше педагог, учень і предмет. Як процесуальні компоненти сюди входять також діяльність учителя та діяльність учня. Розкрити структуру процесу едукації означає вказати на взаємозв'язок діяльності учня і педагога, показати специфіку цієї взаємодії.

Традиційно вважається, що навчальний процес ґрунтується на прямій і постійній взаємодії вчителя і учня (рис. 1). При цьому першому відводиться роль ведучого, ініціатора і "двигуна", а другому — статус об'єкта впливу: учень повинен сприймати і засвоювати те, що йому пропонує вчитель. На цій основі розроблено загально-педагогічні настанови і практичні рекомендації. Домінуючими у навчальному процесі стали так звані фронтальні методичні прийоми, коли вчитель ставить себе в центр уваги класу, пояснює учням новий матеріал, щось ілюструє, доводить і час від часу звертається до них з вимогою відповісти на запитання, спонукає запам'ятати і відтворити те, що вони дочули. Урок у цьому випадку нагадує театр одного актора: вчитель є головним, а часом і єдиним трудівником. Учні ж у такому "театрі" залишаються переважно "слухачами" і "глядачами". Не підлягає сумніву, що таке навчання позначається і на формуванні їхніх характерів вони йдуть у життя після школи "слухачами" та "глядачами".

Традиційне трактування структури навчального процесу

Рис. 1. Традиційне трактування структури навчального процесу

У такому вигляді едукацію, власне, і досі називаємо "навчально-виховним процесом". У самому терміні тут закладено розуміння його двоєдиності (навчання + виховання), що сформувалося у Пруссії на ґрунті гербартіанства. Bildung і Erziehung повинні були забезпечити людині, з одного боку, знання, уміння та навички праці, а з іншого — лояльність щодо влади і суспільства. Ці два головні завдання ставила перед собою і освіта Австро-Угорщини та Росії — як дореволюційна, так і комуністична, а тому таке двоєдине розуміння едукації тут добре прижилося і дійшло до нас.

Англомовна педагогіка не прийняла подібне розуміння цілей освіти. Уже в XIX ст. тут домінував образ Робінзона Крузо, характерними рисами якого були ініціативність, творчість, підприємливість. З цієї причини навіть аналогічна пара термінів (навчання і виховання) в англомовній культурі не утвердилась. Натомість поширення набув термін education, що фактично означає не двоєдине, а триєдине поняття (навчання + виховання + розвиток).


Учень і вчитель як суб'єкти діяльності


Структура навчально-виховного процесу, запозичена від старої школи, не відповідає вимогам часу. Одні лише виконавські функції можуть забезпечити учневі знання, але не сприяють формуванню його як повноцінної творчої особистості. Тут перекручена сама сутність процесу її становлення, бо в людині закладена потреба самостійної активної діяльності, активного впливу на зовнішнє середовище. Це було передумовою її виживання в процесі еволюції. Визнання цього факту покладено в основу двох широко відомих положень філософії: а) людина сама себе створює в процесі праці та через працю і б) взаємодіючи з навколишнім середовищем, людина перетворює його і одночасно змінює себе.

Навчання в школі є організованим продовженням взаємодії людини а навколишнім середовищем, яке репрезентоване тут навчальними предметами. Проте, якщо порівняти, наприклад, процес життєдіяльності дитини в дошкільному віці з тим, що відбувається в школі, то неважко помітити істотну різницю. Переступаючи поріг класу, вона втрачає головне для життя — право на вільну активну діяльність, на ініціативу, право на вибір. їй пропонують сісти за парту, сидіти тихо, уважно слухати, запам'ятовувати те, що говоритиме вчитель. Над дитиною починає панувати авторитет, а також закон дисципліни, який оберігає його статус. Віднині вона своєю діяльністю керувати не зможе, бо домінуватиме сприймання чужого впливу. Поступово учень стає споживачем готового інтелектуального продукту: завантажується пам'ять, але дрімають мислення, здібності, уява, воля, відчуття, потреби діяльності, емоції тощо.

Звідси — перша умова перебудови навчально-виховного процесу на основі демократизації: слід розчленувати традиційно сформовану взаємодію вчителя і учня (систему "вчитель — учень") і, таким чином, забезпечити тому, хто навчається, більш автономну функцію — з правом на власне рішення та вибір. Учневі необхідно повернути статус суб'єкта навчальної дії й спрямувати його зусилля на предмет. Лише так він відчуває себе вільною діяльною особистістю (рис. 2).

Функції вчителя і учня в процесі едукації

Рис. 2. Функції вчителя і учня в процесі едукації

Сказане вище підводить нас до висновку, що серцевину уроку повинна становити самостійна діяльність кожного учня. Адже саме його власні зусилля залишають найглибший слід у структурі його особистості. Таким чином, виникає необхідність чітко розрізняти функції учня і вчителя, роз'єднати ці функції й репрезентувати в двох площинах: а) учень — діяльність — предмет і б) учитель — діяльність — процес едукації (див. рис. 2). Учень засвоює предмет, тоді як учитель організовує його діяльність. Тільки йдучи цим шляхом, ми зможемо забезпечити статус суб'єкта обидвом учасникам навчального процесу. Учень перестає бути лише слухняним "співрозмовником".

Самостійна творча діяльність кожного учня на уроці є основною запорукою формування людини — суб'єкта демократичних стосунків, до яких прагне наше суспільство. Таке навчання є переважно розвивальним, і головним "продуктом" його є не якнайширша інформованість, не глибокі знання, а здатність людини до ініціативи — інтелектуальної й соціальної, її розвиненість.

Щоб уникнути нечіткості розуміння статусу учня на уроці, уточнимо принагідно саме поняття "суб'єкта". Прийнято вважати, що він завжди активний. Але не лише активність є достатнім показником статусу суб'єкта. Наприклад, ним не можна вважати учня, який лише уважно слухає і сприймає розповідь учителя. Суб'єкт повинен володіти правом щось вирішувати, правом вибору. Він повинен сам усвідомлювати задачу, сам шукати шляхи її розв'язання, сам вирішувати, сам оцінювати результат зробленого і відчувати задоволення. Звичайна причетність до чужої діяльності (навіть активна) ще не означає, що учень діє як суб'єкт. Зазначимо також, що правом бути суб'єктом, тобто правом діяти самостійно, повинен наділятися кожен учень у класі — не "за чергою", а протягом усього уроку. Ця вимога і є одним із важливих критеріїв вибору альтернативних форм діяльності на уроці.

Наступний розділ:

Діяльність учня


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації
  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ