Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Виховання розпочинається, як правило, із "зустрічі" людини з предметом діяльності, через що воно завжди упредмечено. Вступаючи у взаємодію з об'єктом, людина постає перед необхідністю відповідати на вічне запитання: Як до нього поставитись? — прихильно чи вороже, схвально чи заперечно, доброзичливо чи з осудом? Виховання розпочинається з відповіді на це запитання, це точка його зародження. Саме тут — у цій відповіді — схрещуються два впливи, протистоять дві групи чинників — ті, що йдуть від самої людини, і ті, що надходять ззовні, з боку соціального оточення.

У деяких випадках учень сам формує свою оцінку, тобто ставить на предмет своє "тавро" — плюс або мінус. Ця оцінка, як правило, ґрунтується на його попередньому досвіді, на вірі в певну систему вартостей, з урахуванням особистісних інтересів, під впливом його внутрішніх стимулів. Людина також "радиться" з іншими людьми, часто на рівні підсвідомості. Система цих чинників входить до поняття ціннісних орієнтацій індивіда. Діапазон їх визначається розвитком особистості, широтою її зв'язків з навколишнім середовищем. Основне місце тут посідають духовні, моральні, національні, естетичні орієнтації, ставлення до праці, тобто весь духовний багаж, набутий нею раніше.

Але в "точці зародження" виховання важливою є і роль виховника. Власне тут реалізується принцип морально-етичної партнерської допомоги, яку він покликаний надати вихованцю. І зробити це треба непомітно, ненав'язливо, доброзичливо: "Я на це запитання відповідаю ось так, а ти вирішуй сам". Це право і професійний обов'язок виховника — якнайбільше бачити і якнайчастіше відчувати запитання, перед яким стоїть вихованець, і вчасно, на партнерських засадах, допомогти йому дати таку відповідь (а якщо треба, то й переконати!), яка відповідала б потребам самого вихованця і суспільства, в якому живемо.

Зі "знайомства" людини з предметом розпочинається те, що можна назвати "ситуацією виховання". Компонентами її виступають: а) суб'єкт виховання (учень); б) об'єкт (предмет, з яким учень взаємодіє); в) ставлення суб'єкта до об'єкта, що є наслідком відповіді на головне запитання виховання. Звичайно, один такий акт "зустрічі" учня з предметом (суб'єкта з об'єктом) ще не вирішує долі виховання. Але якщо аналогічна ситуація повторюється багато разів, то вона зумовлює певний "виховний продукт" — формування поглядів, переконань, навичок, звичок.

Погляд — це обрана позиція. Людина приймає або відкидає пропоновану норму і формує власну думку про предмет. Погляд — це схвалене людиною ставлення до дійсності. Він може бути позитивним або негативним щодо бажаної норми. Якщо він формується через прийняття норми, процес подальшого виховання одержить позитивне спрямування. Якщо ж погляд кристалізується через заперечення морально-етичної норми, то шлях до формування позитивних якостей особистості закривається. Відбувається утворення якостей, протилежних очікуваним.

Як уже зазначалося, вихованість формується у контексті загальної діяльності учня, що передбачає повторення аналогічних ситуацій і актів прийняття норми. На тлі наявних виховних знань і оцінної орієнтації, а також під впливом мотивації відбувається переростання поглядів у переконання. На цьому рівні поглиблюється і стабілізується прийняте людиною раніше ставлення до зовнішнього середовища.

Переконання є активною формою ставлення людини до життя. Це міцні позиції (закріплені погляди), якими вона послуговується в своїй діяльності. Істинність їх підтверджується цією діяльністю. Переконання, як зазначав В. Сухомлинський, — це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять.

Навряд чи є потреба протиставляти погляди переконанням на основі того, наскільки вони стимулюватимуть людину до дії. Проте очевидно, що переконання впливають на поведінку людини сильніше; вагомим компонентом переконань є почуття, які й роблять їх стабільними, міцними, дієвими. Саме завдяки почуттям набута людиною соціальна істина стає частиною її власного "Я". Переконана людина — впевнена в правильності своїх поглядів і готова вести безкомпромісну боротьбу за їхні здійснення. Переконання слугують основою для формування власної концепції поведінки, набору власних правил, які входять до фонду загального досвіду.

Наслідком процесу виховання є також навички поведінки. Формування їх також бере початок у прийнятті певної норми, спирається на усвідомлення заданих правил поведінки і стимулюється мотивами діяльності. Кінцевим же продуктом цього процесу є здатність людини поводитися правильно вже без актуального усвідомлення норми і, головне, без мобілізації зусиль.

Формування навичок завершується становленням звичок, пов'язаних з потребою у певних вчинках. Звичка зазвичай з'являється непомітно для самої людини. Вона відрізняється від навички тим, що має спонукальний характер, примушує людину діяти певним чином. Звички відіграють значну роль у поведінці людини. В їх основу покладено динамічні стереотипи, формування яких потребує тривалих і часто повторюваних морально-виховних вправ в умовах аналогічних ситуацій.

Наступний розділ:

Виховні можливості уроку


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок
  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ