Інформативний компонент змісту едукації

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Сказане вище вимагає вилучення з навчальних планів або скорочення низки предметів, інтеграції їх у більш загальні, раціоналізації ("очищення") інформації з кожного предмета тощо. Водночас це передбачає збільшення можливостей опертя на довідкові матеріали, в тому числі й на технічні інформативні системи. В основу вирішення проблеми загального навантаження учнів повинні бути покладені також авторитетні й надійні дані лікарської експертизи, які чітко визначають реальні можливості дитячого організму рівного віку. І саме до них слід пристосовувати навчальні програми, а не навпаки.

Зрештою, у вирішенні питання щодо кількості інформації, яка потрібна учневі, укладачі програм і навчальних планів повинні послуговуватися трьома засадами, що випливають з функцій інформації в житті людини.

По-перше, у шкільному навчанні інформація (знання, уміння і навички) слугує засобом інтелектуального розвитку дитини, тим "полем", на якому будується проблемність, власне "задачний" характер едукації. Для такої мети інформації не потрібно надто багато. Наприклад, у математиці достатнім є "інформативне поле" до рівня квадратних рівнянь, як це практикується в деяких європейських системах освіти.

По-друге, кожна людина мусить осягнути необхідний загальнокультурний рівень, знати бодай дещо "про все". У цій ділянці, правдоподібно, визначальну роль відіграють гуманітарні предмети — рідна та іноземна мови, історія, українознавство, інформатика тощо.

По-третє, вже в школі, на основі первинних професійних орієнтацій, дитина може і повинна оволодівати певною кількістю "персональної" інформації — головним чином, через вибір предметів чи навчаючись у спеціалізованих класах. Лише для цих учнів і з такою метою засвоєння інформації підвищеного рівня має реальний сенс.

Потрібні також нові підходи до якості пропонованої дітям інформації. Найперше інформативний компонент змісту навчання уявляється помітно гуманітаризованим. Гуманітаризація інформації здійснюється шляхом нарощування питомої ваги тих предметів, які репрезентують людину і сприяють формуванню в дитині людяності та національного самоусвідомлення: історії, літератури, рідної мови топ_--. Проте, на думку К. Ушинського, будь-яку точну науку можна також гуманіта-ризувати, обираючи відповідний спосіб її вивчення. Як, зрештою, й навпаки — навіть історію чи релігію можна в цей спосіб зробити "реальними" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 804).

На Першому українському педагогічному конгресі Ярослав Кузьмів зазначав: "Щоб виховні впливи не були доривочні, треба доконче і можливо докладно та всебічно пізнати умовний життя народу, притаманні йому риси, його минуле і передбачити шляхи розвитку на майбутнє. Зокрема, треба пізнати душу української дитини, бо тільки тоді можна доцільно на неї впливати. Треба основне знати теж суспільність, де дитина живе, пізнати її довкілля. Коли не знатимемо себе самих та не матимемо основної науки про себе самих, то годі буде думати про удачність національного виховання. І тут слово за нашою історією, географією, мистецтвом, літературою, економією, статистикою, психологією, філософією" ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 191).

Гуманітаризація змісту освіти означає також збільшення питомої ваги предметів естетичного циклу. Музика і співи, малювання і спілкування з образотворчим мистецтвом, хореографія, художні ремесла, театральна гра тощо стосуються сфери емоційного сприймання світу. Дуже важливо, однак, аби ці види мистецтва мали здорове народне підґрунтя і не зливалися з так званою масовою культурою. Мистецтво і гра взагалі мають здатність об'єднувати людей духовно, вчать жити почуттями інших.

Збільшення питомої ваги гуманітарних предметів у навчальному процесі сприяє формуванню національного самоусвідомлення як першооснови патріотизму і громадянськості. Під цим кутом зору потребують переоцінки і всі інші предмети, зокрема, географія, природознавство тощо.

Гуманізація школи, в тому числі й через гуманітаризацію навчальних планів, становить сприятливий ґрунт для розвитку духовної та емоційної сфер у структурі особистості. Тут необхідно передбачити, щоб і зміст гуманітарних предметів подавався образно, просто, з опорою на цікаве унаочнення та на художні засоби. Не можна вважати нормальним, коли вчитель своєю, часто примітивною інтерпретацією художнього твору, заважає учневі безпосередньо контактувати з живим образним словом митця.

Особливу проблему становить власне відбір інформації з предмета, яка пропонується для заучування. Як відомо, раніше це питання вирішувалося "згори"— через програми, стабільні "державні" підручники, єдині вимоги до іспитів, відповідні інструктивні вказівки тощо.

За нових умов ці функції все більше переходитимуть до методичних об'єднань, а також до самого вчителя. Це зумовлено як загальною тенденцією демократизації, так й іншими факторами — зокрема, вимогою загального розвантаження учнів, відсутністю добрих підручників, потребою пристосувати зміст інформації до умов діяльності та до можливостей класу тощо. Отже, виникає необхідність, щоб учителі засвоювали нові педагогічні підходи, аналізували зміст інформації з предмета і самостійно визначали, що підлягає ґрунтовному вивченню, а що може бути подане лише оглядово або й цілком вилучене. Відібрана таким чином інформація може подаватися у вигляді спеціальних конспектів, які учні переписують до своїх зошитів. Велику допомогу в цій справі можуть надати вчителеві сучасні технічні засоби — ксерокси, комп'ютери, сканери тощо, якими школу треба доконче забезпечувати і якими вчитель повинен уміти користуватися.

Школи різного призначення можуть мати різні навчальні плани, набір предметів у яких визначається як загальноосвітньою політикою держави (інваріантний компонент), так і шкільною радою (варіативний компонент). До компетенції шкільної ради повинно входити й вирішення питання про вивчення школярами Закону Божого. Ґрунтуючись на визнанні принципу відокремлення школи від Церкви, а також ураховуючи право батьків вирішувати, в якому дусі виховувати своїх дітей, шкільна рада може дозволяти факультативне вивчення релігії, але при цьому вона не повинна створювати умов примусовості для тих учнів, які цього не бажають..

Нарешті, варто зазначити, що формування повноцінного інформативного компонента змісту навчання в школі — процес тривалий, який спирається на практичний досвід та на можливості школи.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інформативний компонент змісту едукації“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації
  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ