Гуманізм

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Гуманізм — це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку. Історія, проте, знає чимало кривавих періодів, коли людей масово і без суду розстрілювали, прикриваючись саме ідеалами гуманізму, та ще й "вищого ґатунку". В більшовицькій філософії сформувалося також поняття "нашого" та "їхнього" гуманізму. При цьому поняття "нашого", "соціалістичного гуманізму" увібрало в себе ненависть до інакодумства та культ сили, нібито потрібний для побудови "світлого майбутнього".

Християнський і соціалістичний гуманізм. В основі християнського гуманізму містяться згадані дві заповіді любові: "Люби Господа Бога всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією силою твоєю і всіма помислами твоїми" та "Люби ближнього твого, як себе самого". На перший погляд, ідея безкорисливої любові до ближнього начебто не має прямого зв'язку з першою заповіддю. Але насправді це її опора і фундамент. Бо якщо Бог є втіленням ідеалів добра, то саме відданість їм, любов до них, готовність жити згідно з цими ідеалами є передумовою любові до ближнього. У цьому сенсі правомірним буде стверджувати, що чим людина ближча до Бога, тим вона ближча до людей, які її оточують.

Варто зауважити, що фашистська ідеологія відкидала лише другу заповідь любові. Перша формально зберігалася, оскільки створювала фашизмові образ ідеології цивілізованої, європейської. Комунізм пішов далі, не маскуючи своєї сутності під християнство: у своїй антилюдській ідеології він заперечував саму віру в Бога. Усе "відносне", — стверджували комуністичні ідеологи, — а отже, немає і не повинно бути вічного прагнення людини до ідеалів добра.

У цей спосіб повністю відкидалася морально-етична захищеність людини, заперечувалися самі засади гуманізму. Бо якщо і я, і більшість людей навколо мене — гуманісти, тобто вірять у вічні християнські цінності, то я і всі інші люди почуваємо себе більш-менш захищено і надійно. Якщо ж усі ми втратили зв'язок з ідеалами добра, з вірою в них, то таким способом перетворюємося на потенційних ворогів самим собі. І тоді єдиною силою, котра врятує нас усіх від самих себе, регулюватиме наші стосунки, стає влада тирана, сила "згори". Тому "законодавцем моралі" на довгі роки став партійний керівник: відбувається тотальна деградація моралі.

Відродження суспільства пов'язане з очищенням поняття гуманізму. Головною рушійною силою в процесах оновлення є людина, а тому величезної ваги набуває процес її гуманізації, тобто відродження поваги до неї, її духовності, морально-етичних засад життя, прав. Сутність процесу — у відході від культу сили та реабілітації абсолютних вартостей, котрі становлять "золотий фонд" справжнього гуманізму. Боротьба за їх утвердження є складовою філософії та політики нашого державотворення.

Необхідно зазначити, що християнський гуманізм у європейській культурі трансформувався в гуманізм соціальний. В його основі — ідеали лібералізму і рівності людей, що йдуть від поняття їхньої рівності перед Богом. Як і націоналізм щодо етносу, так і гуманізм стосовно людини є реакцією на підневільне становище. Гуманізм — це найперше піднесення людини, визволення її з рабства і забезпечення їй умов для повноцінної самореалізацїі.

Проте ідеологія гуманізму має також інше обличчя, коли він стосується людини, яка вже здобула свободу і володіє правом рівності. У такому випадку гуманізм приводить людину до самозвеличення і втрати нею відчуття присутності Вищого Авторитету, Бога — до антропоцентризму і самозосередженості. Цей прометеїзм нерідко межує з атеїзмом або й зливається з ним. Людина сьогодні витісняє Бога навіть в енцикліках пал. Самозадоволений раціоналізм підтримує в людині високу думку про себе і штовхає її до найстрашнішого гріха — гордині, відчуження її від своєї сутності.

Любов до ближнього. Чи не найважчим для засвоєння компонентом душі є любов до ближнього. Християнин розв'язує це питання на основі віри: любов, чесність, доброта, справедливість тощо є тими ідеалами, які він все життя намагається утверджувати в собі та в навколишньому світі. Він любить усіх. Людині з матеріалістичним мисленням важко змусити себе полюбити вбивцю, злодія, дармоїда. Однак тут не йдеться про тотальну любов. По-перше, почуття любові взагалі не може бути зреалізованим до кінця. По-друге, не можна ні любити, ні навіть терпіти зло. Воно передбачає осуд, і це — вимога моралі. По-третє, в найгіршій людині є зло і якісь зерна добра. А це означає, що нам може не вистачити сил полюбити бандита чи дармоїда, але добра душа, засуджуючи зло, знайде в ньому і щось добре. І це добре намагатиметься побачити в кожній людині й саме за це полюбити її.

Людина — завжди таємниця, і до неї треба ставитися дуже обережно. Це намагання побачити добро в кожній людині є основою любові до всіх. Вважають, що наша душа вимірюється саме тим, наскільки вона навіть в найгіршій людині вміє відшукати елемент добра і за це полюбити її. Таким чином, простежуємо тут певну роздвоєність предмета і почуття щодо нього— ненавидіти в людині зло і любити добро. Задля тієї краплі добра, котру помічаємо, мусимо допомогти людині переборювати в собі зло, мусимо її розуміти і справедливо, милосердно, шануючи її гідність, ставитися до неї. Активна позиція щодо зла полягає саме в цьому.

Таке намагання є тяжкою працею для душі, і через це так нелегко змусити себе любити людей. Усі ми християни, але бути християнином зовсім не те саме, що бути добрим самарянином. У цьому сум'ятті ми часто сприймаємо світ і людей лише в одному кольорі — чорному або білому. Християнська філософія, однак, бачить усе в розвитку — від чорного до білого. Любити людей — означає допомагати їм долати цей шлях.

У проблемі ставлення до людини, що скоїла зло, є ще й суспільний аспект: якщо людина виховується зовнішнім середовищем, пристосовуючись до життя, яке твориться суспільством, то закон справедливості вимагає вбачати у її злочині також частку вини самого суспільства, членом якого є кожен з нас. Людина — індивідуальна, завжди повинна відповідати за свої вчинки, але існують також "вчинки суспільства", його реальний моральний стан, і воно теж повинно нести відповідальність за скоєний людиною злочин. Ця обставина, серед інших повинна братися до уваги при вирішенні проблеми смертної кари. Не почуттям помсти, а потребою зупинити зло керується християнин у своєму ставленні до злочину. Тому стосовно вбивць граничним заходом можна вважати довічне ув'язнення.

Завдання для самоконтролю

• 1. Як ви розумієте вислів "ідеал як чинник самоподолання і саморегуляції людини"?

• 2. Порівняйте християнське і комуністичне трактування проблеми походження моралі.

• 3. Яке місце посідає мораль у комуністичному і традиційно-християнському вихованнях?

• 4. Чому злі люди не люблять добрих?

• 5. Зіставте особливості християнського і так званого соціалістичного гуманізму. Чи завжди гуманізм — благо?

• 6. Як ви ставитесь до скасування смертної кари?


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гуманізм“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм
  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ