Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Якщо сучасна українська педагогіка повинна відповідати на соціальні запити нашого теперішнього життя, то не можемо обійти стороною відповідь на фундаментальні запитання, які ставимо собі щоденно: Яка природа процесів, що відбуваються тепер у нашому житті? Звідки йдемо і куди прагнемо прийти? Від чого відмовляємося і що хочемо осягнути? А відтак відповіді на ці запитання маємо покласти в основу побудови адекватної системи освіти та виховання і таким чином допомогти молодому поколінню з гідністю зустріти те життя, яке чекатиме його після закінчення школи — через 10—15 років. Потрібен, отже, і прогноз подальшого поступу. Бо в іншому випадку наша педагогіка залишається безплідною і потрапляє у застій суб'єктивних міркувань.

Першопричина кризи

Універсальною закономірністю існування всього живого на землі є те, що воно може відбуватися за умов свободи — "натурально" 9 і за її відсутності, тобто в авторитарно-патерналістичних умовах. Це зумовлює два різні способи життя, яким підпорядковане існування рослин, тварин і навіть людини.

Натуральний (природовідповідний) спосіб життя передбачає стихійну і пряму взаємодію організму зі середовищем. Він — організм — живе в таких умовах, у які, з'явившись на світ, потрапляє. Вони змушують його або пристосовуватись до обставин, або змінювати їх, підпорядковуючи собі, що, зрештою, є теж формою пристосування. Загалом таке життя передбачає високий рівень активності організму і, як переконаємось далі, саме це і є джерелом прогресу.

Є підстави вважати, що на початку життя організм володіє для цього особливими енергетичними можливостями. Так живе дика троянда, яка, прорісши зі землі, всіма силами відстоює себе, пристосовуючись до ґрунту, клімату і температурних умов — без будь-чиєї допомоги. Так живе білка у лісі, що чинить як "приватна власниця": сама будує собі житло, сама заготовляє на зиму горішки і, зважмо, не ласує ними, допоки в лісі знайдеться поїсти ще чогось іншого. Відомо, до речі, що здатність "робити запас" властива багатьом диким тваринам.

Натуральний (природовідповідний) спосіб життя може вести і людина — вільна від будь-чиїх диктату і опіки. Вона бере на себе відповідальність за своє життя, ні на кого не сподівається, а відтак сама узгоджує свої домагання і можливості. У перші місяці й роки свого життя людина навіть намагається якомога менше залежати від інших: вона дуже інтенсивно "вростає в життя" і робить у цей час найбільший поступ — у засвоєнні мислення і мови, форм поведінки тощо, бо вони — засіб виживання.

Люди і суспільства, які жили і живуть наближено до описаного вище способу, утворюють і відповідні організаційні форми співжиття — держави, де шануються свобода, закон, засади рівності, права і обов'язки людини, її праця і приватна власність як основа свободи тощо. Одним із характерних паростків такого співжиття вільних громадян уже в Старому світі були Афіни. У нас такими були Козацька Січ, Гетьманщина, життя українських громад. Згодом цей спосіб був названий громадянським (демократичним ) устроєм.

Авторитарно-патерналістський спосіб життя передбачає умови, коли між організмом і середовищем стає "третя сила" ("авторитет"), що підпорядковує цей організм своїм інтересам, але водночас і сковує його природні сили, руйнує його життєздатність, а тому вимушена брати на себе функції догляду і опіки над ним — патерналістські функції. Так живе окультурена троянда, яка служить людині, і за це людина доглядає її, оберігає від негоди. Аналогічне життя веде і домашня тварина, яка приносить користь господареві й "в нагороду" одержує від нього їжу, приміщення для життя і навіть ветеринарний (безплатний!) догляд.

Так може жити і людина. Історія знає різні форми авторитаризму і патерналізму — рабовласництво, кріпацтво, колгоспний лад тощо. Різними були в історії й "авторитети" — королі, князі, поміщики, феодали, генсеки, "держави", диктатори, хунти і т. ін. За всіх таких випадків життя людини передбачало повну або часткову відсутність свободи і певний елемент чиєїсь "опіки" над нею, включаючи і захист. Спарта у Стародавній Греції була однією з характерних держав такого типу, але подекуди вони існують і тепер.

Усі до сьогочасні державні устрої різних народів, таким чином, завжди розташовувались на осі між крайніми точками громадянського (натурального) і авторитарно-патерналістського способів життя. Зрештою варто зазначити, що історія людства позначена також поступом — від авторитарності до свободи, і ці переходи називають трансформаційними. Розвиток культури веде до нарощування в людині здатності приймати свободу і розвивати в собі самовідповідальність. Свідченням цього є поширення демократичних устроїв у XX ст., особливо після Другої світової війни.

Порівняння цих двох способів життя дає підстави зробити певні висновки, що мають для педагогіки і системи освіти вирішальне значення.

По-перше, яким би жахливим авторитарний лад не був (навіть перерослий в тоталітарний), він завжди супроводиться і певною "опікою" над людиною. Вона не тільки стає залежною від "господаря", але й "зростається" з ним, вступає у стан певного симбіозу. Як культурна троянда потребує зимою захисту від морозу, а домашня тварина має мало шансів вижити без допомоги господаря, так само кріпак розраховує на допомогу поміщика, коли наступає передновок, а колишній колгоспник виявляє безпорадність без "держави" і голови колгоспу.

По-друге, перехід від авторитарно-патерналістського до громадянського устрою зумовлює втрату "опікуна" і видається дуже важким. І труднощі тут не ностальгічні. Виявивши і витративши на початку життя велику енергію для пристосування до життя під чужим наглядом, людина демонструє повну нездатність жити на свободі, самовідповідально. Це стосується найперше покоління старшого, яке практично змінитися не може. Тому й існує відома біблійна легенда про 40 років шляху до свободи. Ця обставина, як відомо, зумовила великі труднощі й тягар усіх колишніх трансформаційних процесів у Європі.

Нарешті, по-третє, це усвідомлення того, що шлях до свободи є передумовою прогресу. Поневолена людина не тільки нещасна і не тільки заслуговує на співчуття. За умов рабства вона стає також інертною, лукавою, аморальною, а відтак втрачає здатність до продуктивної праці. У такому випадку й все суспільство перестає прогресувати, настає застій у господарському житті. Цим власне і пояснюється історичний факт, що кріпаків, образно кажучи, "виганяли" з кріпацтва, самі вони ніколи масово звільнення не прагнули. А в Росії 1861 року були навіть масові бунти проти скасування кріпацтва. Щось подібне і з тих же причин трапилось і з так званою радянською людиною, про що мова піде нижче.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки
  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ