Походження моралі

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Як відомо, комуністичні ідеологи виходили з того, що мораль створена людиною, що вона є втіленням її практичного досвіду. Такі погляди дозволяли з мораллю не церемонитися. На велику загрозу подібного підходу вказував ще К. Ушинський у своїй полеміці з тодішніми матеріалістами: якщо мораль від людини, казав він, то вона (людина) може і змінювати її, поводитися як з власністю (Ушинський К., 1983, с. 195). Так мораль втрачає свою дієвість і силу. Історичний досвід довів обґрунтованість поглядів К. Ушинського.

Комуністичний підхід до трактування проблеми походження моралі знайшов своє практичне втілення в тому, що вона дійсно повсякчасно "уточнювалася" відповідно до потреб ідеології, держави, на замовлення вождів, а відтак і на замовлення буфетниці, як це сталося з нами в 60—70-ті роки минулого століття. Мораль "від людини" — стає повією для всіх.

Існує також інша точка зору, відповідно до якої джерелом моральності людини є Бог. Не варто сперечатися з приводу того, чи отримав Мойсей на горі Синай дві кам'яні плити із Заповідями Божими. Немає сенсу також задумуватися, що було з мораллю до Мойсея. Натомість зважимо на той загальновідомий факт, що людині властиве вроджене почуття моральності. У попередніх розділах уже йшлося про це.

За висловом Е. Канта, початком моральності є "Моральний закон у мені"; за значенням і за певністю існування він може бути поставлений поряд із "зоряним небом наді мною". Людині властива здатність оцінювати свої вчинки, вважав П. Юркевич. Вона то схвалює, то не схвалює себе і "не перестає виносити собі вирок за ці вчинки, чи то засуджуючи, чи схвалюючи їх у своєму сумлінні". Тварина позбавлена моральної здатності ставити себе на місце іншого, а іншого — на своє місце, а тому власні вчинки не оцінює, а лише задовольняє свої потреби (Юркевич П., 1993, с. 185—186, 191).

Вродженість почуття моральності визнавав і постійно підкреслював К. Ушинський. "На честь людській природі, — писав він, — слід сказати, що немає такого серця, в якому не було б безкорисливо добрих поривів" (Ушинський К., 1983, с. 99).

Цікавими в цьому сенсі є міркування Євгена Сверстюка. Він засвідчує, що навіть гебісти в концтаборах не могли абсолютно звільнитися від моральних законів і наче вели з в'язнями торг за відступ від них. "Людина у вічному полоні Законів того Бога, якого вона часом зневажала і зреклася.., — пише він. — Вся безбожна система в найчорніші дні агонії зовні дотримувалася Божих понять, лише намагалася наповнити їх іншим змістом... Яка моральна сила панує над людьми, якщо їй підлягають також ті запеклі, які відвернулися від моралі в ім'я абсолютної влади..." (Сверстюк Є., 1993, с. 103—105).

Вродженість схильності людини до моральності, прагнення правди і краси, навіть жертовності задля добра, є надто поширеною, щоб її не помічати в людях. "Людина має розумний дух, який так само вимагає задоволення, як і шлунок" (Юркевич П., 1993, с. 193). Саме від того люди переважно помірковано добрі, правдиві й гарні, що в душі людини, на "кухні бажань" постійно горить світло — живе дух бажання добра, правди і краси... Психологія наполегливо вивчає причини негативних вчинків людини, її гріха, але не може пояснити, чому люди роблять добро, чому чинять чесно, часто несучи через це матеріальні втрати. Віра у схильність людини до невигідного їй добра є тою точкою, у якій християнсько-демократичне виховання протистоїть вихованню авторитарному: наша мета не у "руйнуванні" бажань чинити зло, а в розвитку вроджених прагнень творити добро.

Людина не повинна керуватися страхом, зазнавати насильства і тому поводитися морально. Вона керується лише власними бажаннями, які провадять її до добра. їй властиве переживання морального обов'язку, і це є завжди свідченням потягу людської природи до морального добра, на чому і повинна ґрунтуватися етика (Войтыла К., 1991).

Вважається, що етика взагалі є практичним зовнішнім висновком із самосвідомості людини, котра є вродженою і йде від Бога. "Належне", з одного боку, безпосередньо дане людському духові, в усій своїй абсолютності живе в ньому і говорить усередині його самого і, з іншого боку, — з'являється людському духові як сутність трансцендентна — об'єктивна, ззовні звернена до нього і така, що вимагає від нього послуху" (Франк С, 1992, с. 83). Нарешті, підсумково тут звучать слова К. Ушин-ського: "...начало моральності не відоме нам і не може бути відоме; бо моральність людська полягає тільки в прагненні до цього невідомого начала, але однак захоплює її (людину. — О. В.) і де б воно не проявлялося, в мистецтві, в істині чи в моральності — воно кличе людську душу вперед і вперед" (Ушинський К., 1983, с. 189—190).

Сказане вище дає підстави зробити важливі для педагогіки висновки.

• 1. Походження моралі є такою ж таємницею, як і походження самої людини. Водночас наявність у людини вічної потреби бути моральною, що часто навіть усупереч корисливому розуму, спонукає її до добра, засвідчує "небуденність" джерела моральності, поєднаність його з самою духовною сутністю людини. Очевидно, що моральності властиві ті самі витоки, що й релігії та мистецтву (Там само, с. 230—231), а відтак за самим Законом Моральності відчувається Вища Сила.

• 2. Глибина моральності людини визначається її ставленням до Бога. Людина здатна і готова визнавати і відстоювати мораль лише в тому випадку, "якщо в моральній вимозі ми усвідомлюємо голос, що йде з глибин буття... Якщо немає Бога, то немає сенсу слухатися моральних вимог" (Франк С, 1992, с. 24). Саме такий висновок зумовив також емоційне визнання К. Ушинського: "Ні, з матеріалізму моральності не виведеш, і ті, хто додержується цього вчення, повинні визнавати і всі наслідки, що з нього випливають" (Ушинський К., 1983, с. 193).

• 3. Традиційно-християнське розуміння походження і сутності моралі відповідає природі самої людини як єства, що повинно "само себе пересилити", "переборювати", "підніматися над собою" (Франк С, 1992, с. 76). Людина у своїй слабкості прагне, щоб моральні правила були покладені на неї Авторитетом, Наставником, Шанованим Батьком. "Людська душа за своєю природою потребує виховання — душа дорослого не меншою мірою, ніж душа дитини; все наше життя є вихованням і самовихованням" (Там само, с. 367). Але ця реальність сприймається людиною не як "диктат" з боку Бога, не як потреба виконувати чиюсь волю, а як неминуча основа її власного життя (Там само, с. 84). Поза цією єдністю людського єства з Богом моральності не існує.

Наступний розділ:

Трактування моралі


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Походження моралі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі
  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ