Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

Теоретичні основи сучасної української педагогіки


Власна діяльність вихованця


Під діяльністю розуміють систему усвідомлених рухів, дій, зусиль, скерованих на осягнення певної мети. її характер залежить від віку, статі, соціального стану, професії тощо того, хто зайнятий нею, а також від типу культури, клімату, від особистих прагнень і уподобань людини і т. ін. (Ващенко Г., 1952, с. 41). Люди зайняті здобуванням засобів для існування, навчанням чи вихованням, громадською, організаційно-господарською чи духовною діяльністю, мистецтвом, розвагами та іграми, захистом батьківщини чи громадського порядку тощо. У широкому сенсі навіть безцільне "проводження часу", намагання задовольнити якісь свої примітивні фізичні потреби чи інстинкти є діяльністю.

Педагогічне поняття праці. З широкого поняття діяльності К. Ушинський виділяє поняття праці як суто людське і однозначно позитивне, таке, що стосується специфічних потреб виховання. Він вирізняє в ньому кілька характерних ознак. По-перше, працею він уважає лише діяльність вільну, яку людина обирає сама; сюди не належить праця рабська, у виборі якої людина участі не бере. По-друге, праця повинна бути погоджена з християнською моральністю і орієнтуватися на осягнення дійсно людської мети (Ушинський К., 1954, т. б, с. 389). По-третє, терміном "праця" К. Ушинський називає діяльність творчу, тобто таку, яка супроводиться напруженням і прагненням робити щось якнайкраще, неповторно. По-четверте, праця, за К. Ушинським, є і повинна бути важкою, неприємною, обтяжливою, і такою її людина повинна приймати, бо лише в цьому випадку вона (за принципом контрасту) може бути джерелом насолоди. "Без страждань, — пише він, — нема насолод: страждання є єдиною монетою, на яку купують насолоди..." (Ушинський К., 1964, т. 6, с. 348). Такий ("педагогічний") погляд на працю дає К. Ушинському підстави пропонувати її загальне визначення: "Праця... є така вільна і погоджена з християнською мораллю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно-людської мети в житті" (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 889).

Праця дає людині матеріальні плоди, задовольняє її перші природні потреби, а відтак дає можливість накопичувати здобутки від неї у вигляді майна, передавати їх іншим, залишати у спадок, дарувати тощо. Але це не найголовніший зиск, який людина має від праці. Головна її функція — слугувати джерелом внутрішньої, духовної, животворчої сили, джерелом гідності, моральності й щастя. Ці здобутки від праці не можна ні купити, ні передати, на відміну від майна, своїм дітям. Вони залишаються з тим, хто працює (Там само).

Аналізуючи історію різних народів, що одержували багатство від щедрої природи чи нагромаджували його завойовництвом, а тому дозволяли собі "розслаблюватися", звільнятися від важкої праці (Стародавній Рим та ін. ), К. Ушинський простежує процес їх духовної деградації, зумовленої цією обставиною, занепад людської гідності, суспільної моральності. Уникаючи праці, суспільство прирікає себе на розбещеність та дикість, а відтак це і дорога до духовної та фізичної кволості. Продовжуючи цю думку, можемо сьогодні назвати народи, які, не будучи багатими від природи, своєю працею домоглися не тільки великих господарських успіхів, але й високо підняли свою духовну культуру (Голландія, Японія, Німеччина та ін.).

Повертаючись сьогодні обличчям до нашої дійсності, мусимо визнати, що життя за більшовицького режиму породило і в нас зневажливе ставлення до праці як до джерела корисних людині труднощів, сформувало небажання, а відтак і невміння долати їх, постійне прагнення не до кращих результатів праці, а до її полегшення, намагання споживати дармовий "комфорт", мати якнайбільше "вихідних", навіть якщо в їх ідеологію не віримо, якнайпізніше приходити на роботу і якнайраніше покидати її; привчаємо наших дітей не до труднощів праці, а до намагань її штучно полегшити, наприклад, купити за хабарі "гарні оцінки", а то й готовий диплом про закінчення навчального закладу тощо. Може здатися дивним, але саме "держава трудящих" зуміла прищепити людині зневагу до так званої чорної праці, небажання взяти лопату чи мітлу до рук, пройтися пішки, сісти на велосипед, зумовила втрату культу праці й натомість розвила культ споживацтва.

Безумовно, пояснення цьому слід шукати в самій природі підневільної праці та в природі людини. Як К. Ушинський, так і Г. Ващенко категорично протиставляють працю вільної людини, що супроводиться правом вибору, і працю рабську. "Невільний труд, — пише К. Ушинський, — не тільки не підвищує морально людину, але зводить її на ступінь тварини" (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 389). Лише особисто обрана праця забезпечує їй поступ. Без неї людина навіть не стоїть на місці, вона йде назад, деградує.

Види праці. На основі функціонально-виховного підходу з-поміж видів праці цілком достатньо виділити лише два: фізичну та інтелектуально-духовну працю. Такий поділ має, звичайно, умовний і "поверхневий" характер. Бо не існує суто фізичної чи цілком інтелектуально-духовної праці. Але в кожній з них усе ж домінує фізичне чи інтелектуально-духовне напруження і, власне, це має для виховання і розвитку суттєве значення.

Кожна праця — фізична чи інтелектуально-духовна — має свою специфіку і, незалежно від рівня мотивації, вимагає від людини неоднакового напруження, а отже, неоднаково позначається на фізичному і духовному здоров'ї та розвитку людини. Рутинною, іноді нудною працею є різання дров ручною пилою чи копання городу. Вона вимагає лише механічних зусиль. Натомість робота водія машини, що дорогою мусить приймати багато рішень, швидко реагувати, є більш напруженою і, отже, глибше позначається на характері людини: удосконалює механізм реакції, розвиває швидкість прийняття рішення тощо. Деякі види праці передбачають необхідність навіть творчих вчинків, змушують діяти напружено і рішуче (робота лікаря-хірурга, летуна, офіцера в бою тощо).

Характеризуючи названі вище види праці, слід також зазначити, що вони можуть мати різну спрямованість — досередини і назовні, на моє власне "я" і на зовнішній світ. Особливо це стосується праці інтелектуально-духовної. Вектор зусиль людини, напрям її праці має в кінцевому підсумку дуже велике значення. Якщо праця передбачає переважно спрямування зусиль досередини, на сприймання світу, то це веде зазвичай до розвитку інтровертності. Відповідно, зусилля людини, скеровані на зовнішній світ, забезпечують розвиток екстра-вертких якостей, дуже корисних у практично-господарському житті людини і народу.

Мотивація праці. Праця задовольняє кілька головних потреб людини, серед яких варто виділити: а) потребу в життєвих засобах (харчування, одяг, житло тощо); б) потребу самовдосконалення і в) як засіб самореалізації й самовираження та ін. Перша з них дещо виходить за межі нашого предмета, і тут варто лише зазначити, що в понятті життєзабезпечення сьогодні акцент переносимо зі "служби людини державі" (так звана суспільно-корисна праця) на поняття "служба людині". Людина працює найперше на себе, а відтак у рамках свого волевиявлення — на свою родину, на свою громаду, державу, людство.

Особливий сенс для наших подальших міркувань мають, отже, такі функції праці, які безпосередньо пов'язуються зі становленням характеру. Початок їх розгляду — у мотивації праці.

Можна говорити про три види спонук до праці. Вони добре ілюструються легендою про трьох людей з тачками каміння на будівництві. На одне і те ж поставлене їм запитання: Що вони тут роблять? — ці люди дали, як відомо, три різні відповіді.

Відповідь перша: "Та ось змусили возити каміння, то й вожу". Це приклад праці з примусу, праці рабської. Вона не обрана самою людиною добровільно, не "прийнята" нею. З цією людиною не радилися і не рахувалися. її просто змусили. Очевидно, що за цих умов вона намагатиметься зробити якнайменше ходок, класти в тачку якнайменше каміння і лише чекати кінця роботи, бо це звільнить її від осоружного заняття. Як уже йшлося, підневільна праця руйнує людину, і К. Ушинський виключає її навіть з самого поняття "праця" — як чинника виховання.

Відповідь друга: "Я заробляю на прожиття для своєї родини". Така мотивація, зрозуміло, носить прагматичний характер. Але в її основі — власний вибір людини, прагнення результату, намагання, щоб цей результат — заробіток — був якомога більшим, бо від цього залежить добробут моєї родини.

Я не проти полегшити собі працю, але лише за умови, що це не відіб'ється на її результаті, від чого залежить заробіток. І не лише кількість, але і якість праці має тепер сенс. Націленість на результат праці стає основою моєї трудової самореалізації. Я намагаюся вчасно розпочати працю, добре її виконувати і якнайбільше, звичайно, за неї отримати. Це природно, і такий тип мотивації лежить в основі праці переважної більшості людей, що працюють на сучасному конвеєризованому виробництві.

Відповідь третя: "Я будую Собор". Людей, що "будують Собор", на світі небагато. Це — ідеалісти. Але їхня діяльність залишає на землі найглибший слід. Вони прагнуть до Високого і Вічного, а тому, вдивляючись у Нього, виконують свою працю якнайкраще, докладають до неї якнайбільше своїх сил і в них завжди є елемент жертовності. Вони не працюють з примусу, не прагнуть матеріальних благ, не нарікають, якщо їхню працю хтось належним чином не оцінив, не очікують орденів і чинів. У певному сенсі ідеалісти — неслухняні щодо свого начальства, часто сприймаються як "білі ворони", бо слухаються лише своєї душі. І хоча такі люди ніколи не досягають ідеалу (бо це неможливо), вони все ж домагаються більшого, ніж інші. Ідеалісти — завжди творчі люди, завжди в дорозі. Як зазначає Є. Сверстюк, саме завдяки таким людям стоїть Собор Святого Петра в Римі, як і всі великі пам'ятки високого духу.

Звичайно, цей скоріше літературний, ніж науковий погляд на головне джерело мотивації діяльності не вичерпує всієї складності цього поняття, що витворюється працею душі Й впливом зовнішніх чинників. Але в організації виховання, особливо коли йдеться про становлення характеру людини, від урахування цих трьох моментів залежить багато.

Працьовитість. Займаючись щоденно працею, людина звикає до неї, пристосовується часом настільки, що перестає відчувати тягар праці. Це особливо спостерігається серед людей старших, передусім сільських, що провели все життя в праці. Відходячи від неї, такі люди часто почувають себе дискомфортно. Це — ознака працьовитості людини, поняття, що, зрештою, містить як елемент звички, так і виробленої з часом прихильності, шанобливого ставлення до праці. Становлення звички Праці дуже полегшує участь людини в ній. Це — як тренованість у будь-якій діяльності. Відсутність її завжди спричиняє потребу додаткових зусиль над собою. Вироблення звички до праці не тільки полегшує саму працю, але й спонукає до неї.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку
  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ