Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Названі вище основні аспекти традиційно-християнського трактування людини дають підстави зробити кілька важливих для педагогіки висновків.

• 1. Суттєвою ознакою сучасного українського виховання є орієнтація на розвиток сумління людини. Воно (сумління) скероване на підтримку того, що людина сама для себе визначила як добро. Проте сумління і само потребує постійної підтримки. "Людина ... не має достатньо сил, щоб вільною волею, спираючись на саму себе, здійснити Божий задум", — пише професор М. Савчин (Савчин М., 2001, с. 76). Вона шукає опори в Авторитеті. Ця природна потреба — мати авторитет — є настільки сильною, що на світі немає народу, який не шукав би Бога і не створював би власної культурної форми наближення до Нього — своєї релігії. Щоб контролювати і оцінювати свої вчинки, людина мусить мати ідеальний взірець, зіставлення з яким вказує на те, що у її поведінці є добром і що є злом. Звідси визнання того факту, що для виховання фундаментальне значення має віра, як, зрештою, і вся сфера духовності людини.

• 2. Виховання — не дресура, а взаємодія двох рівних перед Богом людей, їх діалог. Не лише виховник, але й вихованець користуються правом вибору. Людині властива природна схильність самій визначати напрям свого життя, самій творити чи формувати його. У дійсності весь демократизм сучасної педагогіки виводиться з традиційно-християнських поглядів. Те, що людина володіє абсолютною гідністю, становить основу її прав і свобод у суспільстві. І саме на цих підвалинах сформовано ідеологію Загальної декларації прав людини та інших подібних документів. Християнська концепція передбачає реалізацію двох цілей: з одного боку, осягнення людиною духовної, внутрішньої свободи шляхом пізнання на ґрунті віри, надії та любові; з іншого, — свободи зовнішньої в громадському житті — через підпорядкування себе добру суспільному.

• 3. Оскільки людина — істота двоєдина, то її поведінка визначається не тільки (і не стільки) знаннями моральних істин, але й станом її душі, рівнем розвитку сумління і схильності до добра. А звідси і специфічна вимога до виховання: не відкидаючи традиційних прийомів і методів, сучасна педагогіка повинна виробляти та застосовувати й такі підходи, які апелювали б до внутрішньо-чуттєвого, ірраціонального в людині. Бо духовність, що є стрижнем виховання, не можна збагнути розумом, її можна лише відчути, а відтак "...навіть наймудріший наставник не може досягнути останньої глибини тієї потаємної боголюдської реальності, якою є людська особистість" (Франк С, 1992, с. 367).

• 4. Творець дав людині волю і розум і поклав на неї відповідальність за себе, зобов'язав її бути самодостатньою. Отже, педагогіка покликана допомогти людині цей важкий обов'язок здійснювати, розвиваючи власну життєву стратегію, здатність адекватно осмислювати і будувати свою діяльність, а також волю до того, щоби цю діяльність доводити до бажаного результату. Це означає — сприяти її саморозвитку.

• 5. Християнська повага і любов до людини є основою християнського гуманізму, а отже, і гуманізму соціального, що завжди був властивий нашій виховній традиції, нашій Етно-педагогіці. Людина — найвища цінність як істота богоподібна, яка, однак, завжди усвідомлює себе творінням Когось, Хто вищий за неї. "Людина не є свавільним володарем свого життя; вона — вільний виконавець вищих повелінь, які водночас є вічними умовами її життя" (Франк С, 1992, с. 36). Вона є виконавцем необхідного, потрібного, правди, волі Божої (Там само, с. 108). Ця формула віддзеркалює головну сутність саме християнського гуманізму і ту межу, яку педагогіка в своєму трактуванні людини не має права переступати — межу неминучого і необхідного підпорядкування людини Вищій Силі. Таким чином, з точки зору традиційно-християнської стратегії виховання, людина не є "продуктом" діяльності виховника. Вона завжди є чимось більшим, бо живе своїм власним внутрішнім життям. Людина — істота, котра перебуває вічно в стані внутрішньої боротьби, але водночас істота самодостатня. Вона досвідчена і обмежена, сильна і слабка, добра і зла, правдива і брехлива і т. ін. Вона завжди в дорозі. Але за всіх обставин вона —Людина, і в цьому сенсі, власне, християнство пропонує педагогіці демократичні засади виховної взаємодії.

Завдання для самоконтролю

• 1. Чи відповідає теорія Ч.Дарвіна на запитання про походження людини? Як трактується проблема походження людини в філософи християнства?

• 2. Порівняйте статус людини в контексті антихристиянського (матеріалістичного) і християнського світоглядів.

• 3. Назвіть основні аспекти трактування людини, де протиріччя двох світоглядів особливо відчутні.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки
  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ