Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Сьогодні українська педагогіка шукає принципи дидактики, які відповідали би нашому часові й стратегічним цілям нашого народу. Фундаментального значення в цих пошуках набуває врахування змін у поглядах на зміст едукації. Цілком природно, що досі педагоги, які формулювали принципи дидактики, виходили з того, що основним завданням школи є забезпечити дитині знання, уміння і навички та відповідно її виховати. Домінуючим був інформативний тип освіти. Не міг уникнути цього і Г. Ващенко, хоча у його роздумах знаходимо критичне ставлення до однобічного поцінування інформації.

До середини XX ст. освіта взагалі ще не відчувала на собі того тиску інформації, який сьогодні спостерігається внаслідок інформаційного буму. Не було ще і комп'ютерів, які могли б замінити функції людської пам'яті. Звідси стає зрозумілим, чому більшість згаданих вище дидактичних принципів стосується, власне, "навчання" як процесу збагачення дитини інформацією, але зовсім, або майже зовсім, не вказує на її розвиток шляхом власної діяльності. Такими є, вочевидь, принципи науковості, системності, зв'язку навчання з життям, принцип наочності тощо. Навіть принцип активності в світлі нових вимог (орієнтації на самостійну діяльність) видається вже "не логічним". Він передбачав лише фронтальні форми роботи.

Не маємо сьогодні, на жаль, ще достатньо даних для того, аби запропонувати повноцінну систему нових однозначних і безспірних принципів. Бо суперечливими є сама наша дійсність і процеси, які переживаємо. Надійні принципи едукації можна виробити лише за умови стабільної суспільної й освітньої ситуації. Проте — бодай у порядку пошуку — деякі нові принципи дидактики можна і потрібно осмислювати вже сьогодні.

Принцип особистісно зорієнтованої едукації. Він поєднує в собі вимогу глибинної і конкретно визначеної індивідуалізації та втілення її на основі різних форм диференціації. Водночас цей принцип вказує на потребу великої уваги до особистісних можливостей і цілей дитини та формування її життєвої самодостатності. Теоретичну основу цього принципу становить філософія дитиноцентризму.

Принцип диференціації понять і врівноваженість процесів навчання (засвоєння інформації), розвитку і виховання. Як уже зазначалося вище, взаємне перекривання понять "навчання", "розвиток" і "виховання" часто призводить до їх взаємної підміни, а тому практика не завжди відповідає тому, що вона покликана дитині забезпечувати. Звідси — необхідність, зберігаючи зв'язок цих понять, домагатися їхньої специфікації й, відповідно, врахування у практичній діяльності. Важливість розвитку дитини в сучасних умовах стає зрозумілою лише тоді, коли вчителем усвідомлена різниця між ним — з одного боку, і навчанням та вихованням — з іншого.

Забезпечення гармонії духовного, психічного, соціального і фізичного становлення людини. Цей принцип стосується як дидактики, так і теорії виховання, навіть усієї системи освіти, і націлений на реалізацію давньої педагогічної ідеї гармонійного самоформування особистості в усіх її вимірах. Він тісно пов'язаний з традиційно визнаним принципом природовідповідності, бо тенденція до гармонії самоформування закладена природою в самому організмі людини. її можна порушити лише зовнішнім втручанням, і цього освіта повинна остерігатися.

Принцип партнерства між суб'єктами едукації є передумовою повноцінної реалізації низки принципів, зокрема, принципу особистісно зорієнтованої едукації, принципу природовідповідності тощо. В його основу повинно бути покладене технологічне визначення і розмежування функцій учителя та учнів і розширення прав учня на уроці за умови, якщо він зайнятий власною діяльністю.

Принцип орієнтації на "золоту середину" (уникнення крайнощів). Як відомо, будь-яка позитивна тенденція, якщо її довести до крайнощів, одразу набуває негативних ознак. Це стосується практично всіх принципів дидактики, методів діяльності вчителя, вибору стратегії виховання та системи цінностей (див. розділ 17) тощо. Будь-який фундаменталізм, так само, як і в суспільному житті загалом, так і у педагогіці зокрема, призводить до перекручувань і профанації. Протистояння диктату і лібералізму, свободи і порядку, традиційного і нового, раціонального та ірраціонального, — все це явища універсального порядку, які, однак, виявляють себе і в педагогіці, наприклад, у проблемі авторитарності й вільного виховання, самостійності й керованості процесу едукації тощо. "Ні в чому, мабуть, однобічний напрям знань і мислення не є такий шкідливий, як у педагогічній практиці", — писав К. Ушинський (Ушинський К.,1983, т. 1, с. 206). Він уважав, що істина завжди лежить посередині (Там само, с. 234, 271). Г. Ващенко в своїх працях цей принцип згадує часто і послідовно його дотримується.

Принцип проблемності (задачності) побудови процесу едукації. Виконання важкої, але водночас індивідуально доступної навчальної задачі, побудованої в певному інформативному полі, пов'язане з дотриманням принципу особистісно зорієнтованої едукації. "Нова школа, — писав свого часу російський педагог В. Вахтеров, — повинна забезпечити широке застосування так званого евристичного методу викладання, коли учень опиняється в ролі дослідника і винахідника, коли вчитель дає йому тільки задачі й матеріали, а всі спостереження, досліди і висновки з цих матеріалів виконує сам учень" (Вахтеров В., 1987, с. 226). Така робота (в усній чи письмовій формах) повинна становити кістяк уроку, хоча, звичайно, зважаючи на принцип "золотої середини", — лише до неї не зводитись.

Принцип урахування етнопсихологічних особливостей дитини. Кожен народ володіє певною сукупністю етнопсихологічних ознак — своїм національним характером. Ці ознаки можуть мати і позитивний, і негативний характер, сприяти успіху і конкурентноздатності нації або й заважати їм. Це стосується не тільки зовнішньої поведінки, але й інтелектуальної діяльності людини (Ващенко Г., 2000, с. 116—140). Обов'язок педагогіки — через виховання окремої людини виховувати націю. Але для цього треба добре знати позитивні й негативні особливості національного характеру і перші — утверджувати, а негативні — ігнорувати, послаблювати їх дію. На такому завданні педагогіки постійно наголошували К. Ушинський, Г. Ващенко, галицькі педагоги міжвоєнного часу. "Є один науковий принцип — школа скрізь повинна відповідати психології дітей...", — писала Софія Русова (Русова С, 1996, с. 296).

Завдання для самоконтролю

• 1. Як розуміти поняття "дидактичний принцип як історична категорія"?

• 2. Доведіть інформативну спрямованість традиційних принципів дидактики.

• 3. Назвіть принципи дидактики, які відповідають новому замовленню.

Наступний розділ:

ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нове соціальне замовлення і принципи дидактики“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики
  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ