До емоційно-психічного плану автор відносить і підсвідомість та інтуїцію. Ця сфера психічного життя людини є вмістилищем і зосередженням негативних вражень, що часто керують нею. Здорова людина реагує на світ і не дозволяє відчуттям "вживатися" в її свідомість. Вони утримують її "чистою" і "легкою", що не сковує їхньої свободи.
Найвищою частиною ментально-духовного рівня (його серцевиною) є, власне, духовність, зародки якої, бодай у "дрімотливому" стані, знаходяться в кожній людині, хоча не в усіх набувають розвитку. Вона (духовність) — резерв і джерело еволюції людини. Це місце в її структурі відає найпотаємнішими і незбагненними питаннями життя, зокрема, відповідями на такі з них: "Хто я?"; "Куди я йду?"; "Яка мета мого життя?"; "Що таке Бог?"; "Що таке істина?" (Вітулкас Дж., 1997, с. 71—72). Навіть сама медицина (розвиток її зумовлений страхом смерті) є породженням цього компонента натури людини.
Позитивний розвиток духовного плану особистості веде до становлення в ній духовної свідомості, почуття гармонії. Негативні зрушення в тій сфері зумовлюють руйнування свідомості і хаос в морально-етичній сфері. "Коли ця духовність, — пише автор, — розвивається природним і здоровим шляхом, то людина переживає глибоке почуття примирення і наснаги на самовіддане служіння. Крім того, духовно розвинута людина переживає глибоке почуття душевного спокою. Проте, якщо духовність розвинута нездоровим чином, з'являються негативні якості, такі як зверхність, зарозумілість, самолюбство, неспокій і гнітюче почуття провини" (Там само).
Духовно-ментальний рівень може зазнавати руйнування як безпосередньо під впливом зовнішнього життя, так і шляхом невдалого медичного втручання, коли розлади на фізичному рівні придушують і тим самим "заганяють" хворобу глибше в структуру людини.
Нижчим рівнем ментального плану є процеси мислення— здатність порівнювати, розраховувати, синтезувати, аналізувати, розуміти, повідомляти, створювати і передавати ідеї, мислити абстрактно тощо.
Енергетика організму. Людина становить єдність з природою не лише їжею, повітрям, дією сонячного світла, температурно, але й постійним обміном енергіями зі своїм універсальним середовищем. Вона не лише виділяє різні види енергії, але й одержує їх ззовні, а з ними — велику кількість необхідної для життєдіяльності інформації. Ця інформація сприймається людиною в формі снів. Саме тому сон, правдоподібно, важливіший від їжі. Під час сну людина неначе "купається" в морі тонкої енергії (Дж. Вітулкас), яку іноді ще називають астральним світлом, біоплазмою, універсальною енергією тощо. Людина відчуває величезну потребу в такій енергії й поповнює її запаси за допомогою спеціальних рецепторів. Видається, що цей аспект єдності людини з природою — найменш вивчений.
Кожному компонентові структури організму властива своя енергетика. Найбільш вивченою є енергетика тіла: електрична, магнітна, теплова, кінетична тощо. Слабко або майже ве вивченими є енергії ментальна та емоційна.
Люди з сильно вираженою ментальною енергією легко, чітко і успішно передають свої погляди іншим, впливають на них. Спостерігається, зрештою, і слабкість ментальної енергетики, що, зокрема, виражається нездатністю ефективно організовувати і передавати свої думки. Є люди, яким легко навіть "вгадувати" чужі думки чи бажання, що, як можна припустити, передається механізмами ментального спілкування.
Енергія емоційного рівня є більш очевидною. Сердита людина завжди виділяє енергію агресивності й войовничості. Якщо в гурті людей є двоє, що дуже ненавидять один одного, негативізм їхньої емоційної енергії відчувають також інші" навіть, якщо все відбувається в стані цілковитого мовчання (Вітулкас Дж., 1997, с. 68). Ще більш відчутною є передача статевої енергії, особливо коли спілкуються двоє закоханих. Любов однієї людини передається іншій за допомогою специфічної емоційної енергії. І, власне, ця — статева — енергетика сприяє почуттю молодості й бадьорості, навіть якщо йдеться про людину віком старшу і втомлену.
Енергії, з допомогою яких організм на всіх рівнях спілкується з довкіллям, у кожному окремому випадку інші, мають іншу частоту вібрації. Важливо також зазначити, що одержувана ззовні й зсередини позитивна і негативна інформація може надходити окремими каналами, через один із трьох планів ієрархії, проте організм на неї реагує як цілісний, тотально. Наприклад, стресові емоційні стани можуть виявлятися також серцево-судинними, шкірними тощо реакціями.
Природа хвороби. Як уже наголошувалося, хвороба трактується як розлад рівноваги і гармонії організму. Будь-яке захворювання фізичного тіла спричиняє дискомфорт, приковує до себе увагу людини, "поневолює" її, веде до втрати почуття свободи. Звідси і поняття "здоров'я", зокрема фізичне, визначається як свобода від болю.
Емоційне захворювання характеризується відходом від емоційної рівноваги. Воно є виявом, з одного боку, крайності в будь-якій пристрасті, що орієнтує людину на застосування деструктивних методів (ревнощі, політичний екстремізм тощо), а з іншого, — домінування негативу, особливо, коли він набирає гострих форм: апатія, гнів, глибоке незадоволення всім, ненависть, заздрість тощо. "Якщо хтось хоче дізнатися, наскільки він хворий на цьому рівні, належить визначити його негативні почуття... Рамки переліку таких почуттів визначать ступінь захворювання, негативу і нещастя, в яких він живе", — вважає Дж. Вітулкас (Вітулкас Дж., 1997, с. 76).
Оскільки емоції підтримуються враженнями, то захворюванню сприяють негативні відчуття і образи — сварки в родині, бійки, насильство, несправедливість, вбивство тощо — в тому числі й отримувані сьогодні з нашого "демократизованого" екрана. Зрештою, емоційно-психічний план, на думку автора трактованої тут праці, руйнується великою увагою медицини до фізичного рівня: лікуючи його, вона "заганяє" порушення рівноваги на вищий — емоційний рівень. Звідси неврози страху, фобійні неврози, депресії і т. п. — усі подібні психічні розлади, характерні для сучасних розвинутих суспільств, але менш характерні для тих суспільств, де медицина не так активно втручається у стан здоров'я.
Уважається, що сьогодні увага до емоційної сфери людини та її значення для стану здоров'я дуже занижена. Це стосується не лише медицини, але й культури та системи освіти і виховання. Побутує, наприклад, фальшива думка, що виявляти свої емоції— ознака слабкості" а тому їх слід тримати в "сейфі" власної душі. Тим часом намагання в дитинстві задушити в собі потребу поплакати згодом обходиться людині дуже дорого.
Головним чинником ментально-духовного захворювання є егоїзм, що визначає собою ставлення людини до морально-етичних засад життя. Егоїзм спонукає людину до нехтування самообмеженням, спричиняє зародженню на духовному рівні, а відтак переміщенню на рівень емоцій таких рис душі, як жадібність, ненависть, заздрість, цинізм тощо.
Стан здоров'я ментального рівня забезпечується і характеризується трьома параметрами: ясністю, послідовністю і творчістю. Виходячи з можливості творчого характеру будь-якої діяльності, Дж. Вітулкас визначає дві вимоги до неї: а) ця діяльність повинна задовольняти потреби людини, в тому числі й її розвитку; б) вона повинна служити потребам інших людей в таких же цілях. "Важливо, щоб людина була готова служити іншим такою ж мірою, якою вона готова служити собі. Здорова людина завжди враховує наслідки своїх ДІЙ для інших людей" (Вітулкас Дж., 1997, с. 73—74).
Сьогодні у будь-якому суспільстві трапляється багато людей, що прагнуть наживи, багатств — часто шляхом жорстоких вчинків. Водночас вони розтринькують набуте задля задоволення власних забаганок. Такі люди володіють ментальною ясністю і послідовністю. Але вся їхня "творчість" має егоїстичну мотивацію; вони духовно хворі, служать лише собі. І оскільки це явище є дуже поширеним, то можна говорити про духовну кризу нашого часу. Невпевненість, тривожність, поспіх, байдужість, поверховість, бездушність, конкуренція, агресивність, дратівливість, параноя, злочинність і т. п., — усе це наслідки деформацій ментально-духовної рівноваги.
Зародження негативних почувань і почуттів пов'язане з відсутністю благородної мети в житті людини та потреби служіння їй. Бо лише наявність такої мети, зорієнтованої на добро інших, звільняє людину від егоїзму і породжених ним захворювань душі.
Егоїст— людина, яка зазнає великих мук, коли піддають сумніву її значущість чи її досягнення. Скромна людина від цього не потерпає. Жадібна — важко переносить випадки втрати можливості збагатитися, нажитися, а тим більше, якщо реально зазнає матеріальних втрат. "Чим сильніші егоїзм і самолюбство людини, тим більше в неї можливостей для психічного краху" (Вітулкас Дж., 1997, с. 99).
Натомість зразками міцного духовного здоров'я, якими захоплюємося, в життя святих, що зуміли подолати в собі егоїзм і підпорядкували себе служінню Богові та іншим людям. Людина, що наближається до такого стану, осягає спокій і щастя, хоча нерідко стає предметом негативного ставлення з боку інших, бо турбує їхнє сумління. Стан духовного здоров'я, отже, може бути осягнутий лише свідомими зусиллями людини, тим часом як стан здоров'я фізичного дається нам часто від народження (Там само, с. 98). Ментальне здоров'я — це свобода від егоїзму.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У пошуках джерел здоров'я“ на сторінці 2. Приємного читання.
