Національне як чинник виховання

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Почуття національного є чи не найбільшою вартістю людської душі. Таку тезу послідовно відстоював К. Ушинський, вся творчість якого, як зрештою і М. Гоголя, є свідченням невмирущості національних почуттів. Саме національна ностальгія змушує великого педагога майже в кожній праці повертатися до проблеми народності. Звертаючись до історії європейських держав, він зазначав певну духовну єдність, якою вони характеризувалися в середні віки і яка завершилася спалахом класицизму з його багатими культурними надбаннями. Але, починаючи з цього періоду, через звільнення від феодальне-деспотичних відносин, "ставши одним з елементів державного і народного життя, громадське виховання пішло в кожного народу своїм особливим шляхом, і тепер кожен європейський народ має свою окрему характеристичну систему виховання" (Ушинський К., 1983, с. 46). На думку К . Ушинського, на виховній системі кожного народу позначаються його історія, традиції, характер. 1 як не можна жити за стандартами інших народів, так і не можна виховувати за чужою педагогічною системою, якою б стрункою і продуманою вона не видавалася. Кожен народ щодо цього повинен випробувати власні сили, бо "в душі людини риса національності корениться глибше за всі інші" (Там само, с. 97).

До речі, К. Ушинський не заперечував і певної орієнтації на чужі зразки, але вважав це безпечним лише тоді, коли основи громадянської освіти твердо закладені самим народом. Не можна і не треба запозичувати чужого характеру. Лише відчуття своєї окремішності, національного характеру робить запозичення доцільними. Великий педагог дійшов висновку, що загальної системи народного виховання для всіх народів немає не тільки на практиці, а й у теорії. "Німець, англієць, француз, американець, — писав він, — вимагають від виховання не одного і того ж, і в слово "виховання" кожен народ вкладає різні поняття. Ця різниця, не виявляючись виразно, проте проглядається в багатьох особливостях, іноді дрібних, але характеристичних, які показують напрям громадського виховання у кожного народу і ту невисловлювану мету, до якої прагне і яка визначила самі його форми" (Там само, с. 75).

З міркувань К. Ушинського щодо ролі почуття національного у вихованні варто виділити два, котрі мають фундаментальне значення для сучасності.

По-перше, почуття національного є вродженим, воно вічне і властиве кожній людині. У цьому сенсі воно наближається до поняття ідеалів моралі ("Моральний Закон у мені"). Як і сумління, це почуття є даром Божим і помирає в людині разом з нею. Воно має глибоке генетичне вкорінення в психіці індивіда і виявляє себе підсвідомо навіть тоді, коли зазнає кровного змішування з чужорідними елементами. Навіть "хабарник", що підточує, як черв'як, сили батьківщини, співчуває її славі та ії горю", — пише К. Ушинський (Ушинський К., 1983, с. 100). Це спостерігаємо, наприклад, у масовому вияві емоцій під час футбольної гри з командами інших держав, де національні інстинкти спрацьовують не лише у "націоналістів". Бо на біологічному рівні національне в людині є виявом універсального закону родовидового поділу, що стосується всіх організмів у природі. Національне є природовідповідним.

По-друге, зважаючи на сталість і органічність почуття національного в людині, К. Ушинський радить виховнику взяти його за основу виховання, трактувати як опору, яка не зрадить. "Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю, — писав він. — Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню надійний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з ЇЇ поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняте тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань" (Там само, с. 99). Заперечуючи можливість "універсального" ("наднаціонального") виховання, К. Ушинський вказує і на механізм дії національного почуття: "народність сама перемагає: вона паралізує одні прагнення, висуває вперед інші й переробляє по-своєму універсальні плани виховання" (Там само, с. 92)- Згодом цю істину повторить і В. Сухомлинський: "Тільки людина, особливо зацікавлена долею Вітчизни, — писав він, — по-справжньому розкривається як особистість, по-справжньому дорожить своєю честю, гордістю, гідністю сім'ї, свого роду, імені" (Сухомлинський В., 1976, т. 2, с. 228—229).

Українській виховній традиції, як і сучасному вихованню, властиве глибоке поєднання почуття моральності й національного, причому настільки глибоке, що іноді окремий їх розгляд вдається некоректним. Це помітно вже в княжу добу, в творах Луки Жидяти і Кирила Туровського, а особливо у "Повчанні дітям" Володимира Мономаха: християнська мораль тут повсюдно подається крізь призму національних традицій. Бог і Батьківщина трактуються як найвищі ідеали і головні чинники виховання.

Послідовними прихильниками визначальної ролі почуття національного у вихованні були видатні педагоги Європи. Школа і все виховання повинно виростати з народної психології, з традицій, зі світогляду, — таку тезу відстоювала С. Русова. Професор Я. Кузьмів, виступаючи на Першому українському педагогічному конгресі 1935 р. у Львові, так визначив місце національного виховання: треба "вводити і призвичаювати молоде покоління до чинної і творчої участі в рідній, а дальше через неї також у вселюдській культурі. Народ тільки тоді розвине свою особовість, коли стане на службу вселюдським ідеалам. Одначе основою і остаточною метою стане все ж особовість народу" ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 234).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Національне як чинник виховання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання
  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ