Гра

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Гра посідає особливе місце в дитинстві людини і виступає як замінник праці. На думку психологів, яку поділяє і Г. Ващенко, у процесі гри дитина набуває навичок, які виявляються пізніше потрібними для праці. У кожної статі при цьому свої ігри, що відповідають характеру майбутніх обов'язків: дівчата бавляться лялькою і готують себе до обов'язків матері, а хлопчики надають перевагу машинам, грі у війну тощо.

Проте головним мотивом гри є отримуване від неї задоволення, оскільки вона дає шанс на самовираження. Як уважає Г. Ващенко, саме цим — наявністю задоволення — процес гри відрізняється від процесу праці. Дитину цікавить не стільки наслідок, скільки сам процес гри. їй приємно, наприклад, кидати камінці в річку, маніпулювати речами, перебудовувати середовище. Дитина часто наслідує дорослих. "Вона як губка впоює в себе те, що вона бачить або чує, і все це відтворює в своїх іграх" (Г. Ващенко). Наслідуючи дорослих, дитина будує хату, готує їжу, їздить на коні (користуючись хворостиною), фантазує і свої фантазії часто трактує як дійсність.

Гра як чинник виховання і розвитку. В педагогічному сенсі гра може бути потрактована так само, як і праця. Тут так само діє важливий закон живої природи: все, що діє напружено, — удосконалюється, і все, що перебуває у стані інерції, застою, — руйнується, слабне. Це стосується розвитку діяльнісних сил та функцій людини і голосу соціальних цінностей у її душі — функціонування сильних прагнень, постійне докладання вольових зусиль, творча інтелектуальна діяльність" морально-етичні напруження за умов гострої потреби вибору, — все це властиве грі.

У грі розвивається інтелект дитини — поглиблюються знання про предмети і явища, розвивається уява і фантазія. Дитина наділяє ляльку рисами, які властиві живій людині, "доглядає" її, приписує їй здатність радіти, гніватись, плакати. Вона вкладає ляльку спати, розмовляє з нею. Основу всіх цих дій становить дитяча уява, фантазія, що іноді сприймається як дійсність. У цей спосіб дитина вчиться розуміти інших людей.

Характерною особливістю гри є і те, що вона вільно обирається дитиною і через це найповніше виражає сутнісні вроджені потреби і нахили дитини. Дитина любить і практикує такі ігри, до яких її спонукає власна природа. А з іншого боку, гра розвиває ті риси і можливості, які в ній беруть участь.

Рухливі ігри розвивають дитину фізично (посилюються процеси кровообігу, інтенсивно діє дихання, наростають і міцніють м'язи, розвиваються органи сприймання).

Гра позитивно впливає на розвиток емоцій дитини, вона є джерелом радості. "Можливо, — пише Г. Ващенко, — що людина ніколи у своєму житті не переживає таких чистих радісних хвилин, які вона переживає під час дитячих ігор, коли радість не затруднюється ні сумнівами, ні рефлексіями, ні спогадами про неприємності минулого" (Ващенко Г., 2000, с. 323).

Діти виявляють іноді великі творчі здібності в грі. Вони творять ігри, фантазують, пристосовуються до умов (до місцевості, до предметів, до обставин тощо). Деякі ігри дуже вдало відбивають потребу дитячої природи. Вони прийшли до нас з минулого і часто мають ознаки національної психології народу.

Розвиткові мислення особливо сприяють ігри, пов'язані з конструюванням, де працює так зване проектне мислення. Дитина щось задумує створити (побудувати фортецю, літак тощо), фантазує, проектує, перебудовує. На думку Г. Ващенка, який глибоко вивчав дитячі ігри, задум у свідомості дитини стає все стійкішим і згодом перетворюється у цілісний, заздалегідь обдуманою дією. "...Є всі підстави твердити, що дитяча гра містить у собі зародки всіх видів культурної діяльності людей: техніки, науки, а особливо мистецтва" (Ващенко Г., 2000, с 325).

Дошкільний період життя "це — один з найцікавіших у житті людини періодів. Його характеризує надзвичайно швидкий розвиток психічних здібностей" (Там само).

Гра сприяє духовному розвиткові дитини. З одного боку, діє природне її "Я", сповнене егоцентризму, а з іншого — дитячий анімізм (схильність переносити риси живих і навіть розумних істот на неживі речі), розширює горизонти її душі, виводить її свідомість за межі "Я" і допомагає "відчути живо об'єктивний світ" (Там само, с. 324). Це початок дороги до духовного становлення людини, тобто до здатності визнати щось вище, ніж "Я", без чого неможливо повноцінно усвідомити себе.

Гра виконує в житті дитини ще одну важливу функцію — вона сприяє процесам усуспільнення дитини. Як уже йшлося, малій дитині властиві риси егоцентризму, їй важко виходити за межі свого "Я". Гра доводить їй, що задоволення вона може одержувати, поєднавши зусилля з іншими. Тут — початок дитячої дружби і товаришування.

В іграх дітей передшкільного віку з'являються вже елементи організованості, готовність підпорядковувати себе певним правилам, дотримуватися дисципліни. Як зазначає Г. Ващенко, це вже ознаки волі й вдачі. Групова гра виховує наполегливість, витривалість, послідовність дії, почуття відповідальності. Усе це — свідчення того, що дитина з допомогою гри готує себе до зрілого життя.

На думку К. Ушинського, гра залишає більше слідів у душі дитини, ніж перші чотири-п'ять років навчання. "У ній формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце, її воля, і якщо говорять, що ігри передбачають майбутній характер і майбутню долю дитини, то це правильно в двоякому розумінні: не тільки в грі виявляються нахили дитини й відносна сила її душі, але сама гра має великий вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, а отже, і на її майбутню долю" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 403). Але гра втрачає свій позитивний вплив, коли перестає бути вільною діяльністю, коли дитина лягає на диван, дивиться телевізор, коли йдеться лише про розвагу бездіяльну, або коли дитині нав'язують нецікаву гру.

Наступний розділ:

Спорт


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гра“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра
  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ