Фізична культура і здоров'я

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Потреба руху є в людині вродженою. Саме вона змушує чемну на щойно скінченому уроці дитину гасати коридорами, стрибати, зчиняти галас, тікати і доганяти тощо. Це — ще дитина, і потреба руху в ній не заглушена. Вона діє стихійно. Проте мине час, і доросла людина, що пройшла у школі каторгу "тихосидіння", зруйнує в собі цю потребу руху. Навіть одержавши можливість для відпочинку в русі після виснажливих лекцій, вона не скористається нею. Це відчувається під час навчання вчителів на курсах підвищення кваліфікації; вони нарікають на те, що довго сидіти важко, але на перерві не встають. Подібне спостерігається вже і в старшокласників.

Потреба руху — це здорова потреба, а відсутність її засвідчує нездоровий спосіб життя. Як зауважував С . Гайдучок ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 181), стародавні греки розробляли систему фізичних вправ, йдучи за покликом природи. Потреби руху вони навіть нормували державними законами (Лікург у Спарті, 880 р. до Хр.; Солон в Афінах, 594 р. до Хр. та ін.). Платон закликав до рівномірного виховання духу і тіла та вимагав допустити до фізичних вправ і жіноцтво.

Наше ставлення до фізичної культури за комуністичного режиму було специфічним. У школі на неї відводилося одну-дві години на тиждень. Особлива ("державна") увага зосереджувалася на пошуках рекордсменів, а звідси і "нормативоманія": йшлося про традиційне плекання стандартизованих "бійців революції" й використання фізкультурних досягнень з метою прославлення "досягнень соціалізму". Таким чином, фізичне виховання слугувало не потребам організму кожної дитини, а потребам ідеології й намірам партії. Це було очевидним свідченням, що фізична культура може трактуватися і як засіб реалізації природної потреби людини в русі — як запорука її особистого здоров'я, і як засіб підготовки народу до боротьби за панування над іншими народами або самооборони. Сьогодні ми також стоїмо перед вибором свого шляху в фізичному вихованні. Зокрема, доходимо висновку, що воно повинно приносити ще й радість та задоволення, а особливо — впливати на формування характеру, про що мова піде в наступних розділах.

Світовий досвід переносить акцент на фізичну культуру як чинник розвитку всіх форм активності школярів. Прищеплення спеціальних навичок і одержання великих "результатів" — мета другорядна. Головне завдання — загальний гармонійний фізичний розвиток дитини. У цьому зв'язку спеціалісти радять: а) використовувати національні особливості фізичного виховання кожного народу (національні ігри тощо); б) поєднувати фізичне виховання з іншими шкільними предметами (ігрові моменти на уроці, піші екскурсії тощо). Ці чинники теж зорієнтовані на повноцінний стан серцево-судинної та респіраторної систем, фізичної сили, рухливості суглобів, витривалості, будови тіла та постави. Згадуваний уже С. Гайдучок у виступі на Першому українському педагогічному конгресі зазначав, що фізичні вправи ("руханка") випростовують поставу, зміцнюють організм, роблять обличчя свіжим, а око ясним; несміливі діти з їх допомогою осягають сміливість, відвагу і завзяття, здобувають перевагу над лінивими, відчувають самовпевненість. Фізичні вправи сприяють вихованню духу, бо постійна напруга веде до успіхів, а розслабленість — до занепаду ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 117).

Як уже йшлося, потреба заняття спортом наштовхується на заклопотаність сучасної людини і на відсутність належних умов (спортзалів, спортобладнання тощо), а водночас і на природну ледачість людини, якій не під силу долати себе — вставати раніше, намагатися стрибнути вище, гартувати своє тіло холодною водою тощо. Заважає також певний загальний скептицизм і зневажливе ставлення до активного спорту. Тим часом, у світі чинник суспільної психології — суспільної прихильності до спорту — вирішує дуже багато. Дитина теж "ліпить" себе в цій атмосфері, беручи приклад з батьків і старших. Там, де вони займаються спортом, спонукати дитину до нього не треба. Суспільства, де вірять у життєве призначення спорту, є загалом здоровіші й розумніші, ніж ті, де ним не займаються.

Викладене вище спонукає зробити кілька суттєвих висновків.

• 1. Масові заняття спортом повинні бути справді масовими і давати кожній дитині змогу виконувати доступні їй вправи протягом усього заняття. Фізкультура мусить стати руханкою (забави, групові вправи, індивідуальні одночасні вправи на тренажерах, спортивні ігри для всіх тощо). Це сприяло б підтримці тонусу життєдіяльності учнів, нормальному їх розвиткові та профілактиці захворювань. Конче потрібні щоденні заняття фізичною культурою, бодай в позаурочний час. До речі, ми сумніваємося, чи варто фізкультуру взагалі вважати навчальним предметом в академічному сенсі. Це — форма активного відпочинку. І вона має працювати на здоров'я, розвиток та на задоволення фізіологічних потреб дитини, а отже, стати елементом загальної культури.

• 2. Потрібна методично-концептуальна перепідготовка вчителів фізкультури, яка орієнтувала б їх на нові завдання школи, а також різке збільшення їхньої кількості завдяки масовій підготовці у педагогічних навчальних закладах спортивних інструкторів (як додаткової спеціальності). Не кожен учитель повинен бути майстром спорту, але любити спорт, мати певну методичну підготовку і слугувати прикладом ставлення до спорту — може і повинен кожен.

• 3. Конче— в міру можливості— необхідно розширювати спортивну матеріальну базу школи: будувати спортивні зали, спортмайданчики, кімнати здоров'я, обладнані індивідуальними засобами тренування. З цією метою доцільно використати практично будь-який вільний куток, коридор, рекреаційні площі, розмістивши в них зручні й привабливі тренажери, щоб діти мали можливість користуватися ними навіть під час перерви.

• 4. Фізкультура і туризм у школі, раціональне харчування та методико-гігієнічний нагляд повинні стати предметом постійної пильної уваги адміністрації школи.

Наступний розділ:

Особиста гігієна


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фізична культура і здоров'я“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я
  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ