Нація і національна ідея

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

За визначенням Г. Ващенка, нацією вважають єдність поколінь людей — сучасних, минулих і майбутніх. Націю творить спільність походження (крові), території, мови, культури, традицій. Але особливо науковець вирізняє свідомість своєї окремості, що є категоричною передумовою її існування (Ващенко Г., 1994, с. 97).

Нація має свої особливості — фізичні, психічні, свої здібності та нахили, вдачу і призначення на землі. Вона втілює в собі духовну спільність, що витворилася на основі історичної долі та спільного прагнення людей до самореалізації. Нація розвивається у просторі та в часі й охоплює різні верстви суспільства. Цементуючою її силою є національний дух, відчуття успіхів і кривди, яку їй завдають інші народи, а також прагнення жити вільно і самостійно. "Що б не говорили утопісти, — писав К. Ушинський, — але народність є досі єдиним джерелом життя народу в історії. Через особливість своєї ідеї, що вноситься в історію, народ є в ній історичною особистістю. До цього часу весь розвиток людства ґрунтується на цьому поділі праці, і життя історичне підлягає з цього погляду загальним законам організму" (Ушинський К., 1988, с. 100).

Людське суспільство завжди мало і має національну структуру: як і в природі взагалі, тут діє закон самовизначення виду. Отже, нація — категорія природна. Вона виявляє себе сукупністю тих "родовидових ознак", які вирізняють народ з-поміж інших народів. Тому природним є прагнення кожного народу мати свою державу, бо лише за цієї умови можливий нормальний розвиток національного життя.

Українська національна ідея, що утверджується в свідомості народу з допомогою культури, ідеології, освіти тощо, і сьогодні виступає визначальним чинником нашого державотворення. Анатолій Погрібний вбачає в ній дві великі функції: інтеграційно-творчу ("згуртовує, об'єднує, збирає докупи, зцементовує в одне ціле — націю...") і функцію "корисного стриму", бо "перейнятість індивіда національною ідеєю зрідні перейнятості, сказати б, вище духовним, божественним началом", а це і оберігає людину від корумпованості і мафіозності, від крадійства, від злочинів тощо (Погрібний А., 1999, с. 16).

Національні ознаки народів простежуються дуже давно, їх мали вже стародавні греки і римляни, єгиптяни, ассирійці, євреї, перси, скіфи, інки, етруски, кельти та інші народи, які рано виявили свою історичну активність і заявили про свою окремішність, а деякі з них уже пішли в небуття.

Визначальною передумовою розквіту творчих сил нації, як і окремої людини, є свобода. Народ, позбавлений свого національного обличчя, не може розкрити свій потенціал. Поневолення людини і народів неминуче призводить до застою творчих сил, що й трапилося з народами колишньої більшовицької імперії. Лише панівна нація мала тут шанс для власного розвитку, та й то неповноцінного з національної точки зору, бо витрачала свої сили на жандармські функції. "Національне рабство, — писав Г. Ващенко, — затримуючи культурний розвиток народу, разом з тим робить життя його тяжким, сумним, позбавленим радості. Навіть тварина в неволі нудьгує, мучиться і часто хворіє, хоч би вона й мала досить їжі й чистого повітря. Тим більше нудьгує в рабстві людина" (Ващенко Г., 1997, с. 75).

Зауважимо принагідно, що після розвалу СРСР українська нація проголосила свою незалежність, проте процес фактичного і повного звільнення ще не завершено з огляду на глибинне руйнування її духовних і моральних засад, що відчуваємо, зокрема, в ділянці поросійщення.

Нація приходить до свого самоусвідомлення на основі віри в національні ідеали. Головним для нас є ідеал України — образ досконалого державного буття, який об'єднує українців, що можуть перебувати на різних позиціях у своєму виборі методів для досягнення цієї мети. Зовнішнім виявом ідеалу України є передусім Гімн, Герб і Прапор.

Ідеал України спонукає до боротьби за свободу і незалежність української нації — державну, політичну, економічну, культурну, духовну, моральну і т. ін. У свідомого українця прагнення до цього ідеалу стає надійним орієнтиром усього життя.

У дещо ширшому історичному контексті ідеал України розглядається як українська ідея — ідея державності та соборності. Кожна нація існує для того, щоб витворити інститут незалежної держави, яка має забезпечити людині природовідпо-відний шлях власного саморозвитку, можливість виявити себе, відтворити в собі образ і подобу Божу.

В усі часи українська ідея була для нашого народу інтегруючою силою. Вона спонукала козаків до подвигів та до великої жертовності, гартувала волю і шліфувала світогляд наступних поколінь борців за нашу свободу, зокрема, в часи світових воєн, коли воскресала надія на визволення. Українська ідея завжди була цілющим джерелом для нашої культури, мови, звичаїв. Саме її стійкість спонукала чужинців визнавати нас і устами Вольтера сказати: "Україна завжди змагала до незалежності".

Національна ідея в своїх загальних вимірах постає як синтез національних цінностей і опредмечується в кодексах (наприклад, "Декалог націоналіста" та ін.), культурі та в світогляді українського народу.

Нарешті, вона може розглядатися як на національно-етнічному, так і на державному рівнях. І хоч ці рівні протиставляти не можна, все ж є підстави сподіватися, що вона матиме вирішальне історичне значення саме на рівні державності. Ось чому головним завданням сучасного українського виховання в цій ділянці є сприяти становленню в дитини державницького світогляду і громадянського патріотизму.

Наступний розділ:

Дух нації


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нація і національна ідея“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея
  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ