Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Кожна людина — активна істота, вона сама відкриває себе, формує систему своїх вартостей і обирає предмет віри. Стикаючись з різними людьми, вона сама вирішує, кого брати за взірець, які якості в нього запозичити, а що рішуче заперечити і відкинути. Саме тому традиційний у педагогіці метод "виховання прикладом" відносимо до сфери діяльності вихованця, узалежнюємо від його власної активності.

З іншого боку, також кожна людина, з якою зводить нас доля, навіть кожен літературний образ є носієм певної системи цінностей, які ми сприймаємо або відкидаємо. Звідси наша увага до інших людей, котрі часто служать орієнтиром нашої поведінки. Прикладом для наслідування можуть стати: хтось з найближчих у сім'ї, видатний громадський діяч, літературний герой, учитель, ровесник тощо. Критицизм підліткового і юнацького віку зумовлений саме цим пошуком власної системи поглядів і віри. Деякі люди знаходять себе ще в ранньому віці, але іноді цей процес пошуку розтягується на роки, а то й на все життя. Більшість з нас, пригадуючи юність, визнає, що і в нас була людина чи образ, який ми намагалися наслідувати.

Функція виховника тут дещо обмежена, але він повинен, з одного боку, бути корисним зразком наслідування для дитини, а з іншого — стимулювати пошук взірця через ознайомлення дитини із життям, вчинками та поведінкою інших людей. Вважають, що найефективнішим методом виховання є демонстрування на власному житті та на власній поведінці тих поглядів і тієї віри, котрі виховник сам сповідує. Маємо згадку про це вже в Святому Письмі: "У всім сам себе подавай за зразок добрих діл, у навчанні непорушеність, повагу, слово здорове, неосудливе, щоб противник був засоромлений, не мавши нічого лихого казати про нас" (Тит. 2:7—8).

Звичайно, трапляються і виховні невдачі, — в тих випадках, коли обраний вихованцем приклад є виразником вартостей, що суперечать християнській моралі. Це передусім стосується літературних та кіно героїв, у поведінці яких часто закладений механізм перетворення добра на зло. Прикладом цього може бути поширений образ "супермена". Такому герою "все дозволено": вбивати людину, нищити природу, знущатися над будь-ким тощо. Антитезою такого персонажу в народній творчості є образ народного богатиря, козака-характерника. Народ наділяє силою лише того, хто бореться за утвердження добра і справедливості.

Невпорядкованість статевого життя молоді великою мірою теж іде від прикладу з екрана.

Приваблююча сила таких образів пов'язана з тим, що підліток знаходить тут прості відповіді на свої життєві запитання. Добро завжди передбачає певну самопожертву, самоконтроль, самокритику, самообмеження, а тому менш привабливе. Тут же все можна осягнути без зайвих труднощів і дискомфорту. Потрібно лише зважитися.

Сьогодні чесному батькові та вчителеві тяжко стати прикладом, який дитина могла б наслідувати. Надто багатьма речами вона мусила б жертвувати. Зрештою, найбільшою виховною отрутою може стати виховник (батько, вчитель), який лицемірно проповідує моральні принципи, але поводиться цілком інакше. Лицемірство для дітей є найсильнішим дороговказом, що провадить до цинізму і розчарувань. Ми не маємо права вимагати від наших вихованців кращої поведінки, ніж наша власна.

У контексті методу виховання прикладом на особливу увагу заслуговує особа виховника. Давня філософія трактує вчителя як книгу мудрості, котру учні постійно читають і в якій шукають відповіді. Виховне значення наставника у школі постійно зростає також з огляду на ослаблення виховного впливу невлаштованої і нестійкої нашої сім'ї сьогодні.

Наслідування є таким же запозиченням чужої поведінки, як і виховання прикладом. Проте тут є свої вікові особливості. Воно властиве, головним чином, ранньому періоду, коли дитина ще дуже податлива навіюванню та впливу близьких людей і схильна сприймати все, з чим зустрічається. Лише з часом, коли свідомість починає контролювати поведінку, значення наслідування знижується, і дитина починає критично ставитись до інших, робити вибір, — що привласнити, а що відкинути.

Наслідування не суперечить свободі, бо "хто наслідує, той не підкоряється, а робить те, що йому хочеться" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 406).

Костянтин Ушинський розрізняє наслідування зовнішнє і внутрішнє. Під зовнішнім наслідуванням він розуміє "мавпування" дій, які випливають з потреб дорослих, а не з потреб дитини. Внутрішнє наслідування поєднується з власними, підказаними душею потребами. Часто це відповідь на моральні запити душі.

Наслідують діти не тільки старших, але і своїх товаришів, особливо авторитетних. За умови високо розвинутої уяви потребу наслідування може спричинити і літературний образ чи історична постать.

Таким чином, наслідування є специфічним способом забезпечення життєдіяльності. Воно характерне для перших років життя і відіграє тут велику роль. Як зазначає Г. Ващенко, дитина здатна наслідувати дорослих уже на четвертому-п'ято-му місяці життя, і йдеться тут не про поведінку в широкому сенсі, а про наслідування певної діяльності. В цей час воно не має ще свідомого характеру (Ващенко Г., 1952, с. 30).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу
  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ