Громадське життя

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Перше входження дитини у громадське життя відбувається ще на ранніх етапах її розвитку. Батьки беруть її зі собою на громадські віча, в гості до знайомих, для участі в сімейних святах — до близьких і знайомих. Крім того, вже в цей період дитина знайомиться з обрядовими масовими дійствами тощо.

Згодом вона приєднується до таких акцій і з власної ініціативи. Всі вони спонукають до роздумів та до соціального самовизначення. Добре, якщо батьки чи вчителі супроводять таку участь дитини в духовному житті громади доброю розмовою про їх сенс і допомагають їй виробити власне ставлення до них. Така участь дитини буде особливо корисною для її духовного і соціального розвитку, якщо вона не лише спостерігатиме все навколо, але й братиме в цих заходах безпосередню участь. "Життя в світі громадських інтересів, — писав В. Сухомлинський, — відкриває перед людиною, що формується, справжній зміст добра і зла" (Сухомлинський В., 1977, т. 2, с. 235). Учитель і батьки зможуть залучати дитину до догляду за історичними пам'ятками, впорядкувати могили людей, що віддали своє життя за нашу свободу, тощо.

Дитячі та юнацькі організації. Оцінюючи виховний та розвивальний потенціал дитячих і молодіжних організацій, доцільно найперше виходити з їх поділу на елітарні організації та різні організаційні форми виховної роботи, що часто трактуються як "організації".

Перші з них — елітарні — мають здебільшого чітку організаційну структуру, достатньо виразну моральну чи ідеологічну спрямованість. Юнаки і дівчата, які залучаються до них, у більшості випадків проходять певний іспитовий етап та беруть на себе певні обов'язки. Взірцем такої організації є українська скаутська організація "Пласт", заснована в 1911 р. Петром Франком, Олександром Тисовським та Іваном Чмолою. Вона має на меті сприяти вихованню і розвиткові еліти нашої нації, а тому передбачає широку систему релігійних, морально-етичних, патріотичних організаційних та фізичних вимог до своїх членів. Усупереч заборонам з боку колишньої польської влади та більшовицького режиму, організація зберегла себе (у діаспорі), а з 1991 р. офіційно відновила свою діяльність в Україні. Особливістю діяльності "Пласту" (у 2004 р. налічував понад 12 тис. членів) є збереження традиційних засад українських пластунів (плекати вірність Богові й Україні, допомагати іншим, працювати над власним удосконаленням) та орієнтація на державотворчі завдання.

До елітарних організацій загально патріотичного спрямування також належать Спілка української молоді, заснована в м. Києві 1926 року, та українське дитячо-юнацьке товариство "Сокіл", засноване у м. Львові 1894 року. Так само як і "Пласт", ці дві організації піддавались репресіям і заборонам, але були відроджені на початку 90-х років минулого століття.

У минулому десятилітті помітні спроби утворення й інших елітарних організацій, зорієнтованих на дещо вужчі й конкретніші завдання політичного, релігійного, соціального, екологічного характеру тощо. Вельми помітною на політичному небосхилі є сьогодні молодіжна організація "Пора", що ставить перед собою мету очищення нашої влади від корупції, та "Студентське братство". Крім того, кожна з політичних партій прагне сьогодні мати своє молодіжне крило ("Молодий рух", комсомол та ін.).

Проте часто дитячими організаціями називають себе деякі характерні форми виховної роботи. Такі організації виникають у школі здебільшого під керівництвом учителів; до них залучають усіх дітей. Вони ставлять собі за завдання виховання в своїх членів громадянських якостей. Сьогодні такі організації здійснюють свої завдання в межах школи чи регіону. Характерними серед них є "Молода Січ", ідеологія якої — виховання лицарського духу і патріотизму нашої молоді. Ця організація започаткована 1993 року , зокрема, у м. Кіровограді (СШ № 27), під керівництвом покійного Івана Каюкова, набула поширення в багатьох школах, передусім завдяки науковим зусиллям проф. Ю. Руденка, С. Стефанюк та ін. ("Освіта", 1999, 25 серп. — 1 вереси.). Іншою такого ж типу організацією є "Сокіл". Хоча вона і заснована 1894 року (у м. Львові) як елітарна, сьогодні вона відроджується найперше як форма виховної роботи зі школярами (див.: Роман Расевич. Молодіжне товариство "Сокіл". — Тернопіль, 2000).

У багатьох школах робляться спроби відродити піонерську організацію. У 1990 р. утворена Спілка піонерських організацій України (СПОУ). Будучи правонаступницею колишньої піонерії, вона і сьогодні своїм гаслом обирає "За Батьківщину, добро і справедливість!", яке, звичайно, у минулому могло би бути потрактоване як буржуазно-демократичне.

Нарешті, сьогодні в Україні існує чимало і неформальних (не визнаних юридично) організацій, рухів і груп, які виникають стихійно під впливом різних життєвих обставин, різних культурних та субкультурних течій тощо. Серед них можна назвати: "хіппі" (в Україні з 1972 р.), "репери", "рейвери", "байкери", "панки", "скінхеди", "хакери", "кришнаїти" та ін.

Важко перебільшити виховне та розвивальне значення участі дітей та підлітків у діяльності громадських організацій. Успіх більшовицької системи виховання, зокрема, Г. Ващенко пояснював двома обставинами: по-перше, догматичністю (однозначністю) ідеології; ніщо тут не ставилось під сумнів, виховання здійснювалось у формі індоктринації, а тому швидко входило у нездатну ще до опору свідомість дитини; по-друге, великою увагою більшовиків до виховання, власне, молоді. Старе покоління, на думку Леніна, повинно було зруйнувати "старий світ", а молоде — побудувати "новий".

Сьогодні інші часи й інші завдання. Вони потребують іншого підходу, але не меншої уваги. Зважимо лише на деякі педагогічні рекомендації в цій ділянці.

• 1. Вплив громадських організацій на життя, на світогляд та розум дитини і підлітка дуже залежить від того, чи вони самі, власною волею готові долучатися до таких організацій, чи їх "заганяють" туди масово, під тиском ззовні, зокрема з боку школи. Усе тут залежить від нашого розуміння змісту і процесу виховання. Очевидно, що орієнтація на власні зусилля і прагнення дитини у цих ситуаціях обіцяє більший ефект і кращі наслідки. Бо "...всяка справа, затіяна самим учнем на свій власний страх, виконана власними засобами і силами, виявляє найблаготворніший вплив на характер, заохочує людину, збільшує довір'я до власних сил, мужність, спонукає і на майбутній час до самостійних справ", — писав відомий російський педагог П. Каптєрєв (Каптерев П., 1982, с. 89). У такому долученні молоді до громадської організації на основі власного волевиявлення — шлях до громадянського суспільства, справжня школа демократії.

• 2. Молодь від природи має схильність об'єднуватись у спільноти, групи і ватаги, в тому числі й з метою протистояти старшому поколінню, домагатись власного впливу на своє життя. Вона хоче самоствердитись, зміцнити свою соціальну значущість. Такі об'єднання не завжди мають позитивний зміст. Потребу самовизначення іноді мають у своїй основі навіть банди і асоціальні групи. За всіх випадків вияву такої молодіжної активності працювати слід з ними, а не проти них. Такою повинна бути і державна політика. У молоді варто зміцнювати почуття господаря власного життя, але водночас намагатись повернути її активність у річище соціально прийнятної поведінки. Помітною опорою тут може бути спорт та інші форми фізичного розвитку юнаків.

• 3. У громадському житті нашої молоді виявляють себе як позитивні, так і негативні риси нашого українського характеру. Участь підлітка у діяльності громадської організації, потреба підпорядкування себе вимогам її статуту і громадської думки — надійний засіб подолання нашої схильності до індивідуалізму, а відтак через розвиток соціальної активності до нарощування екстравертності в характері.

• 4. На особливу увагу заслуговують молодіжні організації, що своїм завданням обирають служіння високим цілям, зокрема ті, чия діяльність має національно-патріотичну спрямованість. Такою свого часу, наприклад, була організація "Юнаки", яка підпільно діяла в період Другої світової війни. "Захоплення якоюсь високою ідеєю, — писав Г. Ващенко, — виключає... егоцентризм і дає можливість критично поставитись до власних учинків і думок" (Ващенко Г., 2003, с. 29).

• 5. Трактуючи завдання української молоді й українських молодіжних організацій в сучасному житті, Г. Ващенко наголошує найперше на потребі подбати про розвиток національної свідомості. Це завдання диктується минулим і сучасним нашого народу. На його думку, людину не можна визнати за повноцінно виховану, якщо вона, будучи фізично здоровою і розумово розвинутою, використовує свої здібності й знання лише в своїх особистих інтересах і забуває про свій народ (Там само, с. 171). Вихована людина велику мету визволення свого народу робить своєю власною метою і в досягненні її відчуває радість і власне щастя. Егоцентрику чужі такі почуття і така спрямованість мислення.

• 6. Григорій Ващенко завжди стояв близько до молоді й прихильно та з великою надією ставився до неї. На його думку, недовірливе ставлення може дуже нашкодити українцям у їх боротьбі за незалежність. Він виступає проти того, щоб українській молоді приписувати вузький егоцентризм, відсутність ініціативи і широких поглядів на життя (Там само, с. 148). Сьогодні, після подій Помаранчевої революції й участі в ній нашої молоді, ці погляди Г. Ващенка знайшли повне підтвердження. Наша молодь продемонструвала, що вона має загострене почуття справедливості, незламаний хребет і готова відстоювати інтереси власного народу. Йдеться, отже, про довірливе став лення і оптимістичний погляд на її роль у перспективі нашого державного розвитку.

"Молодь має великі запаси енергії і завзяття, — писав Г. Ващенко. — їй властиві ініціатива і палкі поривання" (Там само, с. 165).

Варто зазначити, що розвиток молодіжного руху в останні роки набуває в нас все виразнішого патріотичного забарвлення.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Громадське життя“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ