Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Головна ознака, за якою люди відрізняються одне від одного, є їх характер. Він втілює та інтегрує в собі всю духовну, психічну, соціальну та фізичну сутність індивіда і має для долі людини вирішальне значення. Водночас з характерів окремих людей складається і характер нації, а тому повноцінне суспільство завжди зацікавлене у вихованні людей характерних; безхребетні істоти не можуть бути корисними для народу (Г. Ващенко).

Радянська педагогіка практично не розглядала питання виховання характеру. Попри відстоювання ідеї "всебічного розвитку особистості", самостійна і характерна людина була чужою і навіть ворожою комуністичному режимові. Високу практичну ціну натомість мав конформізм. А такі риси характеру, як підприємливість чи господарська ініціатива взагалі вважалися "буржуазними пережитками". За цих умов поняття характеру залишалося переважно лише полем для психологічних рефлексій і констатацій.

Тим часом представники української демократичної педагогіки трактували проблему виховання характеру як одну з провідних, поруч з питаннями духовного розвитку та національного самоусвідомлення людини. Серед них чільне місце посідає К. Ушинський — провісник демократичних засад у педагогіці, — а відтак продовжувач його справи — Г. Ващенко (згадувана вже його праця "Виховання волі й характеру"). Нарешті, питання виховання характеру активно розроблялося в галицькій педагогіці 30-х років минулого століття (П. Будз, П. Біланюк, P. Білинський, Я. Ярема, П. Паращин, С. Гайдучок, В. Пачовський та ін.). Перший український педагогічний конгрес у Львові (1935 р.) одноголосно висловився за те, що виховання характеру — головна передумова виживання нації в умовах конкурентної боротьби і що "зміцнення волі й виховання характеру є справою навіть важливішою від навчання" ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 178).

Обставини сучасного життя та перспективи наших перетворень, становлення конкурентного середовища спонукають нас знову повертатися до проблем виховання характеру. При цьому виходимо з переконання, що безхарактерність є найдошкульнішою хворобою нашого теперішнього суспільства. Повсюдно спостерігаємо поширення таких явищ, як відсутність чітких прагнень і волі, психологічна кволість, конформізм, аморальність, зокрема в господарських стосунках, пасивність, апатія, безпомічність, дефіцит самовідповідальності тощо. В нових умовах ці та близькі до них риси, сформовані за умов більшовицького режиму, виявляють себе особливо гостро. На часі допомагати людині ставати самостійною, сильною, такою, що може користуватися свободою, приймати власні рішення і за них відповідати. Це може бути під силу лише належним чином зорієнтованому вихованню.

Отже, йдеться про специфічний педагогічний підхід до проблеми характеру. Не споглядання його в людині, а пошуки шляхів його вдосконалення відповідно до нових умов — така мета сучасної педагогіки в тій ділянці. Цим намірам педагогіки не повинно заважати і загальне песимістичне твердження, що жодна наука ще не створила чіткого опису "анатомії" характеру. Педагогіка мусить шукати своє просте, але надійне бачення його структури, а відтак і доступного інструментарію впливу на процеси його становлення.

"Характерологія" — імператив нового соціального замовлення

Як уже мовилось, у своїй відомій праці "Спроба педагогічної антропології" К. Ушинський вказує на право і обов'язок педагогіки мати своє бачення досліджуваних психологією явищ. Йдучи цим шляхом, він декларує започаткування "характерології" — "науки в проекті", потреба в якій "тепер виникає з особливою ясністю" (Ушинський К., 1964, т. 1, с. 43). Він відмовляється розуміти під характером лише, на його думку, необґрунтоване вчення про темпераменти і навіть не включає цю тему до своєї антропології (Там само). Немає сумніву, що до такого радикального кроку К. Ушинського спонукало нове соціальне замовлення, яке формувалося на шляху Росії до демократії в середині XIX ст.

Перед таким завданням постає і наша сучасна педагогіка. Виходимо, отже, з визнання, що за нових умов людині потрібен сильний характер як передумова практичного життєвого успіху, а відтак і з того, що характер піддається розвиткові, а педагогіка здатна вплинути на процес його становлення. Звідси життя ставить перед нею два блоки запитань, які потребують відповіді:

• 1. Що таке характер у прийнятному для практика розумінні? Яка його структура? Яким його може бачити вчитель?

• 2. Де шукати педагогічний інструментарій формування характеру? Хто (чи що) має його розвивати та коли це доцільно робити?

Декларуючи право і потребу педагогіки мати свої погляди на предмет характеру, мусимо відразу вказати на напрям пошуку і перспективи визначення змісту поняття "характер".

Легкою була би відповідь, якби ми під поняттям "зміст характеру" розуміли всю систему цінностей виховання і розвитку. В такому разі відпала б і сама потреба розглядати характер окремо, як самостійну педагогічну проблему. Водночас це означало також ігнорування того факту, що вона має очевидний зв'язок із змінами соціального замовлення.

У пошуках відповіді на запитання щодо змісту поняття "характер" варто зважити, найперше, на ту обставину, що йдеться не стільки про поведінку людини (у вузькому сенсі), скільки про її діяльнісні можливості. "Характер — це щось діяльніс-не, пов'язане з вчинками", — писав П. Каптєрєв (Каптерев П., 1982, с. 81). З діяльністю пов'язує визначення характеру, зокрема, і К. Ушинський (Ушинський К., 1964, т. б, с. 299). Тим часом діяльність, власне, здатність до діяльності, є у своїй основі рисою індивідуальною. Вона покликана забезпечити людині найперше можливість практичного життєвого успіху. Саме в цій функції здатність до діяльності й становить основу характеру.

У такому ключі й бачимо пояснення того факту, що увага до формування характеру зростає в умовах переходу до ринкового суспільства (Російська імперія кінця XIX — початку XX ст.) і, навпаки, падає, коли опіку над людиною перебирає держава (Совєтський Союз).

Характер — не звичайна механічна сукупність якостей "людини взагалі", а їх певна скерованість на розвиток в ній саме діяльнісних потенцій і певна концентрація цих потенцій. До них мають відношення і соціальні цінності виховання, але не вони забезпечують їм успіх. Це вирішують цінності індивідуального розвитку, що задовольняють "егоїстичну" складову людини. Пріоритетними у змісті характеру стають, отже, не морально-етичні засади (вони слугують радше чинником стриму і саморегуляції), а те, що розширює людині можливість діяти. Різниця між "вихованням" і "розвитком" — очевидна.

Зауважимо принагідно, що тут не йдеться про якусь недооцінку соціальних чи валео-екологічних цінностей, а лише про те, яке місце вони повинні посісти у понятті "зміст характеру".

Наступний розділ:

Структура характеру


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку
  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ