Демократизація компонентів системи

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Відхід суспільства та його інститутів від тоталітаризму та їх "входження в демократію" завжди в історії започатковується процесом лібералізації, коли "щось дозволяється". Без такого дозволу людина не здатна на власні вчинки. Цей етап в історії європейських народів практично завжди супроводжувався певним хаосом, бо людина, одержавши свободу, не відразу знає як нею скористатися.

Щоби дитина навчилася самостійності, самовідповідальності їй ця лібералізація теж потрібна. Але якщо вчитель одного ранку прийде в клас і скаже: "Діти, ви вільні, і ми з вами рівні, дійте самостійно", — то, звичайно, все це закінчиться шумом, криком і повною некерованістю класу, власне, хаосом.

Тим часом демократія — це не лише свобода, але й здатність людини свідомо користуватися нею. Повертаючись до прикладу з класом, вона з'явиться тоді, коли вчитель скаже: "Діти, кожному з вас я пропоную виконати одну з таких навчальних задач", — а відтак, уточнивши завдання, додасть: "А тепер почувайте себе людьми вільними".

Наша освіта сьогодні, одержавши достатню дозу лібералізації, зупинилася перед порогом демократії й дуже несміливо переступає його. На всіх рівнях вона має широкі права, але з низки причин — суб'єктивних і об'єктивних — для її перебудови вони не використовуються. Отже, демократизація на ґрунті лібералізації є сьогодні ключовою проблемою освітніх реформ. Базовими документами, які віддзеркалюють тенденції демократизації освіти в Україні, є Закони "Про загальну середню освіту" та "Про вищу освіту", а надто "Національна доктрина розвитку освіти", підписана Президентом України 17 квітня 2002 р.

Враховуючи сказане вище, а також трактуючи поняття "освіта" широко, розглянемо завдання реформ стосовно різних її компонентів.

Структура освіти. Очевидно, що коли унітарність освіти в минулому обмежувала права дитини та її батьків у виборі школи, то демократизація покликана їх розширювати. Звідси процес утворення якісно інших типів навчальних закладів (гімназій, ліцеїв, авторських шкіл, коледжів тощо) є зовнішнім виявом цього процесу. Проблема тут лише в тому, що дуже часто новітні вивіски ще не завжди свідчать про дійсну новизну навчального закладу.

Управління освітою. Досі воно було адміністративно-командним і здебільшого таким залишається. Зрештою, навчальні заклади вже одержали ширші права (що є виявом лібералізації), але питання перебудови управління досі не вирішується, бо, по-перше, не діє ринок праці, який змусив би школу і вчителя вдосконалювати свою діяльність, і, по-друге, — повністю відсутній громадський нагляд за навчальними закладами, зокрема, у вигляді опікунських (пік л у вальних) рад. Цей нагляд мав би діяти на всіх рівнях — аж до Національної ради з питань освіти. Перші зусилля МОН України в цьому напрямі, на жаль, не знайшли підтримки з боку громадськості й керівників низових ланок освіти.

Процес едукації. Він є серцевиною системи освіти. Ідеї його демократизації (ідеї партнерства чи співробітництва) вже ні для кого не є новиною, але сприймаються поверхнево, у кращому випадку лише на площині любові до дитини ("серце віддаю дітям"). Тим часом демократизація едукації передбачає, насамперед, технологічну перебудову її процесу, зокрема відмову від фронтальних форм роботи, коли в класі працює лише вчитель, і перенесення акценту на самостійну діяльність учня, коли він, занурившись у працю чи захопившись дискусією, "забуває" про існування вчителя. Партнерство можливе лише між дійсно рівними людьми, коли кожен робить свою справу — вчитель свою, а учень свою, — і ці функції чітко розмежовані.

Зміст едукації — передбачає відповідь на запитання: Що школа повинна дати дитині — великі знання чи навчити діяльності? Знання може мати і раб, але діяти може лише вільна людина, яка сама обирає предмет діяльності. З огляду на це демократизація змісту едукації полягатиме, по-перше, у забезпеченні можливостей дитини для власної повноцінної діяльності, а, по-друге, у розширенні прав на вибір навчальних предметів — відповідно до її індивідуальних потреб і можливостей. Йдеться, отже, про особистісно-орієнтований зміст едукації. Наші наміри в ділянці профілізації та диференціації є першими паростками в цьому напрямі.

Кадри. Значення їх у реформуванні школи переоцінити важко. Тим більше прикро, що більшість керівників освіти і вчителів скептично ставляться до реформаторських ідей. На це впливає низка негативних чинників: низька оплата праці, неякісна підготовка вчителя у педагогічних навчальних закладах, сформовані раніше стереотипи діяльності тощо. У цій ділянці належить зробити два суттєві кроки. По-перше, чітко розподілити в школі функції суб'єктів діяльності. Директор не повинен відповідати "за все". Він мусить мати свої специфічні обов'язки, пов'язані з організацією навчального процесу, і виконувати їх. Натомість і вчитель, і техпрацівниця повинні реально нести відповідальність за свою роботу — найперше перед громадськістю, яку школа обслуговує і яка представлена опікунською радою. Мусить поступово підвищуватися і відповідальність учня за свою працю. По-друге, вищі навчальні заклади повинні забезпечувати майбутньому вчителеві не лише предметні знання, але й технологічну компетенцію, тобто здатність так презентувати свій предмет, щоб він сприяв не тільки засвоєнню інформації, але й розвитку та вихованню дитини. По-третє, вчитель має бути звільнений від зусиль, спрямованих на елементарне матеріальне виживання.

Засоби едукації. Вони завжди перебувають у прямій залежності від розуміння змісту освіти та форм діяльності на уроці. Очевидно, що ситуація, коли діє лише вчитель, вимагала найперше фронтальних засобів навчання — дошки, екрану, єдиних підручників, географічної карти тощо. Орієнтація на самостійну, диференційовану роботу учнів, навпаки, передбачає наявність засобів індивідуального призначення — комп'ютерів, різного типу посібників, роздавальних карток тощо. їх реальна функція буде уточнюватися разом із впровадженням нової технології діяльності.

Матеріально-фінансова сфера. Вихід освіти зі стану тотальної задержавленості передбачає залучення зусиль і коштів державного і місцевого бюджетів, суспільно-громадських структур, юридичних осіб тощо. Тут співпраця держави і приватного сектора може бути дуже різноманітною і плідною. Каталізатором цього процесу може стати залучення громадськості до управління освітою на різних рівнях, про що вже йшлося вище. Люди, які вкладатимуть кошти в розвиток освіти, повинні мати право нагляду над нею, тобто входити до громадських наглядових органів.

Післядипломна освіта. Теперішня післядипломна освіта, що трактується як планове, обов'язкове "підвищення кваліфікації", є марнотратною і у процесі реформування повинна трансформуватись у систему, що зумовлюється потребою самого вчителя, який хоче витримати конкурс і не стати безробітним при поновленні контракту або бажає підвищити своє звання і одержувати вищу зарплату. Такій загальній тенденції має бути підпорядкована і переатестація вчителів та керівників шкіл, але вона можлива лише за умови прийому на роботу на основі контракту і участі в цьому акті опікунських рад.

Наступний розділ:

На старті реформ


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Демократизація компонентів системи“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи
  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ