Громадянське суспільство і соціальний прогрес

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Міфологізоване мислення, сформоване на вічному очікуванні "світлого майбутнього", дещо викривлено сприймає вартості й саму сутність громадянського суспільства. Очевидно, що це — не ідеальне суспільство, бо таких суспільств взагалі не існує. Епітети "добрий" чи "поганий" взагалі не придатні для оцінки громадянського суспільства. Зіставляючи його образ з нашим суспільним досвідом життя при соціалізмі, мусимо сказати собі лише таке: громадянське суспільство - це інакше суспільство, яке ставить до людини цілком інші вимоги. Насправді ці вимоги є значно вищими, ніж вимоги соціалістичного суспільства, і, власне, за рахунок цього, глибше і якісніше реалізуючи себе, людина в громадянському суспільстві домагається більшого, розвивається інтенсивніше, одержує більші господарські й культурні результати, а з нею удосконалюється і саме суспільство.

Громадянське суспільство за своєю природою являє собою єдність, що ґрунтується на прагненні вільних громадян і на їх готовності до співпраці. Як зазначає С. Франк, це не зовнішній засіб задоволення потреб окремих людей, а саме форма громадської співпраці. У цьому суспільстві кожна людина посідає своє природовідповідне місце у суспільній ієрархії, виконує властиву їй функцію і саме на цьому місці реалізує своє право на рівну гідність. "Демократія — не влада всіх, а служіння всіх. Не хижацьке, корисливе чи владолюбне бажання всіх людей чи "народу" бути господарем і розпорядником своєї долі, державним володарем життя,... а почуття обов'язку активної співпраці всіх у загальному служінні правді" (Франк С, 1992, с. 124).

Зрештою, таке філософське визначення громадянського суспільства ще не розкриває його дійсної глибинної й суперечливої сутності. Оскільки воно ґрунтується на свободі людини і народів, то це, природно, зумовлює конкуренцію. Як зауважує Г. Ващенко, філософською засадою цього суспільства є визнання того, що "вільно діючі сили природи (включаючи сюди людину) завше приходять до кращого". На жаль, реалізація цієї благородної ідеї через конкуренцію веде до жахливої експлуатації людини людиною, до величезної майнової нерівності, а звідси — і до класової ворожнечі. І саме ця обставина спонукає до висновку, що капіталізм і соціалізм — це не "кращий" і "гірший" лад. Вони просто різні. Але якщо соціалізм вигідний слабким, лінивим і тим, хто стоїть біля розподілу благ (і через це неминуче веде до застою і занепаду), то капіталізм зручний сильним і працьовитим, а тому стимулює розвиток суспільства. Він змушує людину напружуватися, реалізовувати в собі все, що дала природа, і таким чином виживати. Через це він (капіталізм) видається часом важким, жорстоким щодо слабких та лінивих.

За цих умов, як зауважує Г. Ващенко, конкуренція не завжди призводить до перемоги кращих: "частіше перемагають не мудріші, а бистріші, не справедливіші, а підступніші" (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 402—403).

Григорій Ващенко зазначає також, що сучасне громадянське суспільство (капіталізм) призвело до морального погіршення людини, до її духовного падіння. Філософія утилітаризму і прагматизму стала сприятливим ґрунтом для проростання антропоцентризму. І, власне, на ній лежить відповідальність за моральне падіння сучасної людини (Там само, с. 409). У цьому сенсі Середньовіччя, якому був притаманний "дух високого пориву від землі, від грубої матерії до Неба...", стояло вище, ніж деякі сучасні суспільства (Там само, с. 402). Середньовіччя вірило в провидіння, а тому почувало себе оптимістично і спокійно. Такі настрої сприяли розвиткові духовної культури і заважали розвитку культури матеріальної. "Ставлячи на перше місце в житті високі духовні вартості, людина і в собі цінила, в першу чергу, свою духовну природу, що розглядається як образ Божий" (Там само, с. 403).

Таким чином, Г. Ващенко не ідеалізує сучасне громадянське суспільство європейських країн. Він зазначає, що погляд сучасної людини спрямований до землі. "Мета її— не високі духовні блага, а блага матеріальні, гра, насолода відчуттєвими радощами і вигодами життя" (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 404). Гонитва за цими радощами і благами власне й зумовлює жорстоку боротьбу і конкуренцію. У свою чергу, це спричиняє засилля раціоналізму, природознавчих і математичних наук. Натомість знецінюються духовні блага, честь, сумління, гідність. У підступному вчинкові, що досягає мети, сучасна людина в багатьох випадках вбачає вияв розуму, перевагу над іншими. Нерідко в суспільстві пошаною користуються такі люди, діяльність яких повністю суперечить засадам моралі. І це характерно не лише для нас, але й для дозрілих демократій Заходу.

Викладене вище дає, таким чином, підстави зробити висновок, що жоден із соціальних устроїв — ні соціалізм, ні капіталізм — у своїх "чистих варіантах" не витримує критики і не забезпечує надійний захист людині: перший — тому, що веде до тотальних злиднів (прикладом сьогодні є Північна Корея), а другий — тому, що за умов конкуренції спричинює розвиток егоїзму і класового розшарування. Проте шанс стати багатим, забезпечити матеріальний добробут і матеріальний прогрес дає суспільство громадянське. Воно ж має і матеріальну можливість допомогти людині слабшій. Так званий "шведський соціалізм", на який часто із заздрістю поглядаємо, побудований не на "пролетарських", а на громадянських цінностях.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Громадянське суспільство і соціальний прогрес“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес
  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ